Ведмеже ушко 1
Українська билина
Був один пан і пішов з панею у ліс по ягоди. А там ішов ведмідь, то пан утік, але паню піймав ведмідь. Та й тоді повів паню до своєї ями і жив так з нею три роки. І вже вона мала від того ведмедя хлопця і плекала його. А в три роки каже пані до ведмедя:
— Я вже в тебе три роки, а ще не милася, іди принеси мені води.
Але дала йому на воду решето 2, і ведмідь пішов по воду. Тоді каже вона ік хлопцеві:
— Синулю, іди потряси дубом, чи міцний ти вже 3.
Він виліз з ями, потряс — лишень з дуба гілля опало. Каже мати:
— Ой, ще заслабий, ще не будем утікати.
І ведмідь приніс воду, вона умилася та й нічого. І по тому ще три роки плекала того хлопця. І по трьох роках знову послала ведмедя з решетом по воду, а тоді каже до хлопця:
— Полізь, сину, потряси дубом, чи міцний ти?
Як потряс дубом, то дуб вивернувся зовсім на землю.
— Ну, — каже, — вже можем утікати.
Вийшли, утікають з ями. Дивляться, а ведмідь уже летить за ними, доганяє. Тоді хлопець каже:
— Ви, мамо, утікайте, а я стану до нього.
Прилетів ведмідь, той як схопив ведмедя, як ним верг та й забив ведмедя 4. І прийшли тоді до того пана, що його та пані була. То пан дуже утішився і вже там ґаздували разом. А того хлопця там назвали Ведмеже Ушко.
На весну треба вивезти у поле гній 5. Тоді хлопець до пана каже:
— Забийте кілька волів і зшийте мені з тих шкур міх, то я заберу весь гній і винесу сам на поле.
Але пан каже:
— Та шкода волів: чим будем веснувати?
— Е, що! Я й без волів повесную! Та й зшив собі такий міх і виніс весь гній на поле.
— Тепер, — каже, — продайте коні, а я запряжуся у плуг і буду орати.
І так зробили. Повеснував геть усе сам, без худоби. Але по тім пан його боявся дуже і хотів його стратити.
— Будемо, — каже, — копати криницю.
Копле вже те Ведмеже Ушко криницю, викопав дуже глибоку. А пан купив великий дзвін заліза 6 та й казав то там зсунути на того хлопця до криниці, то чотири хлопи ледве зсунули та й пустили в криницю. Але той, як те побачив, то тільки подув вгору, а дзвін повернувся назад, догори, й там ще забив два хлопи. Виліз той з ями і каже:
— То ви мене хочете забити за мою службу? Я вже собі, — каже, — піду геть!
І забрався, і пішов. Іде-іде, здибає хлопа. Питається його:
— Що ти за один?
— Я Ломи ліс, — каже, — але ти що за один?
— Я, — каже той, — Ведмеже Ушко. Ходім разом?
І ідуть, здибають знову чоловіка. Питаються його:
— Що ти за один? А він каже:
— Я Розсуньгора.
— Ходи з нами!
Ідуть-ідуть, здибають знов хлопа. Питаються його:
— Що ти є за один? Він каже:
— Я Заставвода.
— Ходім разом!
Та й ідуть, ідуть — тут такий ліс великий, густий, не можна пройти. Тоді Ломиліс виламав ліс, зробив дорогу — пішли. Ідуть, ідуть — тут така гора велика, не можуть ані вилізти, ані обійти. Тоді Розсуньгора відсунув гору набік, зробилася дорога — пішли. Ідуть, ідуть, приходять до води — дуже велика. Там Заставвода заставив воду, то вони перейшли насухо, ідуть дальше.
А там, у лісі, така хата була, то пішли до тої хати на станцію 7. І там переночували, а на другий день урадилися іти на полювання, а Ломиліс зостався варити їсти. А він зварив і ліг спати. А тут приходить Біда, витріскує по горшках. А той каже:
— Що то за біда мені витріскує по горшках?
А та каже:
— Що то за біда лежить на моїм ліжку?
Та й пішли боротися. То Біда натлумила, набила хлопа та й пішла собі геть. Тоді поприходили з полювання, але той нічого не сказав, що його Біда побила.
На другий день три знов пішли в ліс, а один лишився варити їсти, той, Розсуньгора. І ізварив їсти, і ліг собі. А Біда знову прийшла і так само зробила з ним збитки, а по тому його піймала, набила-набила і пішла. Ті прийшли з полювання, пообідали, але він їм нічого не сказав.
По тому, вже третьої днини, лишився Заставвода вдома, а ті три пішли. Зварив їсти, ліг собі спати, але Біда прийшла, набила його, намотлошила і пішла собі. Він тим нічого не казав.
Четвертої днини лишився вже той Ведмеже Ушко вдома. Зварив їсти і лежить собі на ліжку. А Біда прийшла, витріскує по горшках, а він кричить:
— Що там за біда?!
Та як схопився з ліжка, піймав Біду за ноги, набив-набив і відніс у ліс — у дебру 8 кинув. А ті прийшли, пообідали. По тому спочивають і питаються:
— Чи був хто тут, може, в хаті? А Ведмеже Ушко каже:
— Була Біда, але я її піймав, набив і верг у дебру.
— Ей, ану, де вона є?
Пішли з ним, і він їм показав, де її верг. Та й вони там всі полізли в ту дебру ще ту Біду бити. Але там було більше Бід, не лише та одна, то ті Біди їх як ухопили, то всіх побили на смерть, всіх чотирьох.