Зцілення Іллі Муромця
Українська билина
У давню давнину, коли ще князь Володимир панував у славному місті Муромі, у великому селі Карачарові 1 жив селянин Іван Тимофійович. І мав той селянин сина Іллю Муромця, з усіх дітей найулюбленішого. Тридцять літ не чув Ілля ні рук, ані ніг, на печі він сидів, яму під собою протер, день і ніч Богу молився.
Раз пішов його батечко з усією родиною на роботу селянську — від пеньків та колод галявину очищати 2, вдома сам Ілля залишився. Бачить він: мимо йдуть старці незнайомі, вбога братія, каліки перехожі 3. Під віконцем вони зупинилися і такі слова Іллі сказали:
— Гей, Ілле Муромцю, селянський сину! Підведися на прудкі ноги, широкі ворота відчини, впусти калік до хати, напитися їм подай.
Відказує калікам Ілля Муромець:
— Радий би я вас до хати впустити, радий би напитися подати, та сиджу я сиднем ось уже тридцять літ, ані рук, ані ніг не чую.
Промовили тут каліки перехожі:
— Ану, Ілле, підведися сам!
Сів Ілля Муромець і силу свою почав пробувати: торкнув праву ногу — піднімається, торкнув ліву — і ця піднімається. Звівся на прудкі ноги, широкі ворота відчинив і до хати калік упустив. Тоді взяв жбан у півтора відра, спустився в підвали глибокі, пива міцного вточив і калік перехожих пригостив. Надпили каліки перехожі й подали жбан назад Іллі Муромцю:
— А тепер випий ти після нас. Випив Ілля пиво одним духом, і почало в нього серце розгорятися, а біле тіло зогріватися.
— А що тепер ти у собі чуєш? Уклонився калікам Ілля з виглядом молодецьким:
— Чую здоров’я у собі велике. Кажуть каліки перехожі:
— А подай-но ти нам іще напитися. Взяв Ілля іще більший жбан, у ще глибші підвали спустився, ще міцнішого пива набрав. Надпили каліки перехожі й подали жбан назад Іллі Муромцю:
— Випий іще раз після нас. Знову випив Ілля пиво одним духом.
— А що тепер ти у собі чуєш?
— Чую я силу у собі велику: якби був стовп від землі до неба, а в стовпі золоте кільце було — за кільце я взявся б і землю перекинув би.
Загомоніли каліки поміж себе:
— Багато сили дано Іллі, не триматиме його мати — сира земля. Треба цю силу йому поменшити 4. Кажуть вони Іллі Муромцю:
— А подай-но нам іще напитися. Взяв Ілля найбільший жбан, у найглибші підвали спустився, найміцнішого пива набрав. Надпили каліки перехожі й подали жбан назад Іллі Муромцю:
— Ану ж, випий іще після нас. Випив Ілля жбан одним духом. А каліки питаються:
— Чи ж багато ще чуєш у собі сили?
— Ніби поменшало її наполовину.
— Ну, то буде з тебе і цієї сили. Станеш ти, Ілле, богатирем великим, у бою тобі смерть не вготована. Борони ж ти віру християнську, бийся-змагайся з силою невірною, з богатирями потужними. Не змагайся тільки з могутнім Святогором-богатирем 5 : через силу носить його земля; не поставай супроти Вольги Всеславича 6 : як не силою, то хитрістю-мудрістю візьме. Дістань собі доброго коня богатирського і виходь на роздолля, в чисте поле; як почуєш, що заірже жеребчик, то плати за нього, скільки селянин не запросить, хоч і цілих п’ятсот карбованців. У зруб жеребчика постав, відбірною пшеницею годуй, джерельною водою напувай. А як три місяці мине, в саду його три ночі вигулюй, у трьох росах ранкових купай 7. Після того підведи до тину високого; як почне тут кінь витанцьовувати, головою покручувати, потрушувати, ніздрями попирхувати, через тин туди-сюди перескакувати — тоді ти його сідлай, об ладунок міцний накладай, у чисте поле на ньому виїжджай. Повезе він тебе по святій Русі, і богатирем сильним ти там прославишся.
Тут каліки пішли собі, загубилися.
А Ілля до батьків подався, за три гони від дому на займище, на роботу селянську — галявину від пеньків-колод очищати. Бачить: спить його рідня, потомившись. Узяв Ілля сокиру до рук і заходився займище чистити. Всі пеньки-колоди повирубував, у річку глибоку позакидував, розкорчував усе займище велике і сокиру по корінь у пеньок загнав — не начистила його рідня стільки за три дні, скільки він за три години.
Як пробудилися батьки від сну, здивувалися, полякалися: що за диво таке сталося, хто роботу всю поробив за них? Підійшов тут Ілля Муромець, розповів про калік перехожих: як пригощав він їх пивом міцним, як давали вони і йому напитися, і прийшло до нього здоров’я велике, сила потужна з’явилася.
Пішов Ілля в чисте поле і почув, як жеребчик заіржав. Бачить: веде селянин жеребчика кошлатого, шолудивого. Купив Ілля жеребчика не роздумуючи, поставив його у зруб, відбірною пшеницею годував, джерельною водою напував; а як три місяці минуло — три ночі у сад його водив, у трьох росах ранкових купав і підводив до тину високого. Почав жеребчик витанцьовувати, головою потрушувати, покручувати, ніздрями попирхувати, через тин туди-сюди перескакувати. Осідлав, загнуздав його Ілля і промовив до нього такі слова:
— Славний богатирський коню мій! Послужи мені вірою-правдою!
Вбрався Ілля в кольчугу та лати й заходився мечі булатні пробувати: як стисне в кулаці руків’я меча, воно й розсиплеться — жоден меч йому не підійшов. Узяв тоді три штаби булатні, а кожна штаба по три пуди, три стріли із тих штаб собі викував, у сирій землі загартував, у глибокий колчан усунув, у налучник поклав свій тугий лук, узяв із собою довгий спис, ще й палицю булатну.
То не вільготний дуб до землі нахиляється, не листочки по землі розстилаються
— це схилився син перед батечком, благословення просить:
— Благослови мене, батечку, в стольний Київ поїхати, Володимира-князя боронити, вірою-правдою йому служити, віру християнську захищати.
Відказав старий Іван Тимофійович:
— На добре діло благословляю, на погане ж — благословення тобі нема. Як поїдеш шляхами-дорогами, не помисли злом на татарина 8, не вбий у чистому полі християнина.
Уклонився Ілля батькові до землі й подався за Оку-річку до Миколи Заручевського 9. Відслужив там обідню запрестольну, поставив свічку в двадцять п’ять карбованців 10, на майбутнє п’ятдесят карбованців пообіцяв, сам давав заповіти великі: в Київ-град за півтори години доїхати, між ранньою і ранковою обіднею, щоб устигнути до столу княжого, до обіду недільного; їхати дорогою найпрямішою, тугого лука не натягувати, стріли гартованої не накладати, довгого списа та булатної палиці не кривавити.
На прощання взяв у ладанку 11 рідної землі малу пригорщу, пустив по Оці-річці житнього хліба скоринку, промовляючи до річки:
— Спасибі тобі, матінко Ока-річко, що напувала, годувала Іллю Муромця.
Сів Ілля на коня, і тільки його й бачили.