Три поїздки Іллі Муромця
Українська билина
Із міста Мурома, з села Карачаєва богатирська поїздка почалася 1. Виїжджав звідтіль добрий молодець Ілля Муромець на своєму доброму коні, у кованому сідлі. І натрапив він у чистому полі на Латир-камінь 2. Біжать від цього каменя три доріжки, а на камені написано: «Першою доріжкою поїдеш — убитий будеш, другою доріжкою поїдеш — жонатий будеш, третьою доріжкою поїдеш — багатий будеш». Стоїть Ілля, дивується, головою похитує, кажучи:
— Скільки літ я по чистому полю їздив, а такого дива не бачив. Поїхати, може, доріжкою, де багатим стану? Та нема в мене молодої дружини і коханої родини, нікому золотий скарб витрачати, в одежу барвисту вбиратись. Чи поїхати доріжкою, де жонатим стану? Та минула вже моя молодість. З молодою одружитись — чужа користь; а стару взяти — на печі треба лежати, киселем її годувати. Хіба поїхати тою доріжкою, де вбитим буду? Нажився вже я на сім світі, нагулявся у чистому полі.
От і звернув Ілля на доріжку, де вбитим мав бути, і наїхав він на болота смоленські, де сорок тисяч розбійників стояли, які вночі на дорогах грабували. Оточили розбійники Іллю Муромця, хочуть його з коня стягнути, пограбувати, а там і погубити, тіло біле з душею розлучити. Бачить Ілля Муромець, що біда прийшла неминуча, та й каже розбійникам:
— Вам убити мене, старого, нема за що, а взяти вам у мене нічого. Немає в мене ні золотого скарбу, ні одежі барвистої, ані каміння коштовного. Є тільки один добрий кінь, а на коні сідельце богатирське; є ще вуздечка тасьомчата, а в тій вуздечці по каменю яхонту 3. А на голові в мене шолом-ковпак у сорок пудів.
Закричав сильним голосом розбійницький отаман найбільший:
— Скільки ще старий розбалакувати буде? Беріться-но, хлопці, за діло ратне!
Пройняла Іллю досада велика, зняв він з буйної голови ковпак шоломчатий і почав ковпаком тим розмахувати. В один бік махне — немов вулиця серед розбійників пролягає; в другий бік махне — провулок утворюється 4.
Перелякалися розбійники і закричали голосно:
— Залиш, добрий молодче, хоч когось із нас на розплід!
Знищив Ілля розбійників геть усіх, нікого на розплід не залишив.
Повернувся до Латир-каменя й на камені напис зробив, що доріжка та вже очищена.
Тоді ступив на доріжку, де жонатим мав бути. Виїхав у чисте поле і побачив палати білокамінні. А з тих палат красна дівиця, богатирка 5 хоробра вийшла.
— Завітай до мене, добрий молодче! Низько дівиця вклонилася Іллі, взяла його за білі руки, за золоті персні, повела в палати білокамінні, посадила за дубовий стіл, почала доброго молодця пригощати, а пригощаючи, випитувати:
— Розкажи мені, з якої ти землі, яких батька та матері і як тебе звуть.
Відказав їй добрий молодець:
— Не питай зараз нічого, красна дівице. Натомився я, відпочити хочу.
Веде красна дівиця його до спочивальні, просить лягти на ліжко тесове. Та здалося Іллі те ліжко оманливим, і промовив він до красної дівиці:
— Ти сама спершу, душечко, ляж на це ліжко тесове.
Схопив дівчину попід боки і на ліжко кинув. Перекинулося воно враз, і полетіла красна дівиця в глибокий льох. Зазирнув туди Ілля Муромець, побачив там богатирів і закричав сильним голосом:
— Гей, хоробрі брати-товариші мої! Спокусилися ви на принаду жіночу, повертайтеся ж тепер до своїх земель.
Відчинив він глибокий льох, повипускав богатирів сильних, добрих молодців дванадцятеро 6, а красну дівицю в льоху залишив. Низько кланялися богатирі, старому Іллі Муромцю дякуючи.
Повернув Ілля до Латир-каменя й на камені напис зробив, що й ця доріжка вільною стала.
Пустив він коня свого на доріжку, де багатим мав бути. Натрапив у чистім полі на три льохи глибокі, злотом-сріблом та камінням коштовним заповнені. Забрав добрий молодець увесь скарб незліченний та роздав його вбогій братії і сиротам бездомним. А тоді поїхав до Латир-каменя й останній напис зробив, що і ця доріжка вже очищена 7.