Дітей мати — треба знати

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила в селі молода вдова, можна сказати не жила, бідувала. Діти дрібні, господаря немає — вся робота на одні руки, на одні плечі. Щоб копійка була, то се, то те на базар носила.

Поверталася одного разу із старою жінкою, про яку в селі ішла слава відьми. Говорили дорогою, молодиця й почала на своє життя-буття жаліться. Слухала-слухала баба та й каже:

— Хочеш краще зажити — приходь отоді-то й тоді пізно ввечері, до сходу місяця, візьмеш паляницю хліба.

Прийшла молодиця додому, що не робить, а бабині слова в думці… Хто не хоче краще зажить? Якщо добра наука, чом би і не навчиться. Дійшов час загаданий бабою. Взяла вдова паляницю хліба. Пішла. Баба вже виглядає:

— Ходім швиденько, щоб не запізниться.

Пішли в гайок. Баба попереду, молодиця позаду спотикається. Дійшли. Баба пеньок широченний показує:

— Клади хліб.

Поклала.

— Тепер задуби спідницю і сідай.

— Господи! — схаменулася жінка. — Як же можна! Хліб — святий!

І як ужалена побігла від пенька. Де не взявся вітер, рве-виє гілля очі вибиває, коріння перечіпляє.

— Господи, спаси! — просить жінка.

На превелику силу дорогу знайшла, до сходу місяця і в хату вскочила. Нікому й слова не казала, аж старою призналася, як хотіла відьмувати навчиться.