І прокинулася я козачкою
Українська народна казка Кіровоградщини

Одного теплого літнього вечора я зарання лягла спати. І мені наснилось, ніби хтось постукав у двері. Я відчинила і побачила там гетьмана. Це був Богдан-Зіновій Хмельницький. Він запросив мене на Запорізьку Січ, і я погодилася.

Спершу гетьман познайомив мене з козаками. Я ознайомилася з клейнодами війська Запорозького — булавою, бунчуком, гербовою печаткою, корогвою.

Запорізька Січ — велика фортеця. В центрі майдану стоїть церква Святої Покрови. Козаки розповіли мені про свій побут та звичаї.

Пізніше вони пригостили мене традиційними українськими стравами: кулішем, юшкою, гречаними галушками з часником, вареною та смаженою рибою, дичиною.

Усі побутові справи вони вирішували самостійно — прали, шили, лагодили житло, прибирали курені, майдан. Козаки запитали у мене, як мене звати, скільки мені років, з якої я місцини. Я відповіла на всі їхні запитання і спитала, як їм жилося в данину. Адже постійно нападали турки і татари. Вони мене запитали, чи читала я книги про гетьманів, козаків. Я відповіла, що читала, але ніколи не думала, що зустрінуся з ними віч-на-віч.

Напевно, цей сон наснився мені недаремно, адже всі ми повинні любити, захищати, гордитися своєю Вітчизною. Ми маємо знати історію, минуле, бо інакше ніколи не будемо справжніми патріотами.

Коли я прокинулася, то пожалкувала, що це був тільки сон. Хоча ще й досі відчуваю себе козачкою.