І це минеться, дурню
Українська народна казка Гуцульщини

Був у однім селі бідний циган. Спеціальність його була лиш тільки перстені робити. Дівкам, парубкам робив. І робив він дуже файно. Пішла про него чутка далеко. І почув про цего майстра дідич. «Що це так народ його хвалить? — подумав дідич. — Іду його спрактикувати». Сів дідич на фаетон.

— Ану рушай, кучер! Поїдемо в одно село. Приїхає дідич в то село, спиняє на дорозі людей.

— В котрій хаті жиє циган, що робить красні перстені?

— Покажемо, пане. Подумали люди:

— «Най заробить бідний циган у пана грошей. Пан багатий». Став пан перед циганської халупи, входить у халупу.

— Дзінь добрий, цигане! — Циган відповідає:

— Дзінь добрий, ласкавий пане.

— Ти знаєш, чого я до тебе приїхав?

— Кажіть, ласкавий пане.

— Я чув, що ти великий майстер, прекрасно робиш перстені.

— Та як можу, пане ласкавий, так і роблю.

Витягає пан з кишені пуделечко, витягає відти кусок золота.

— З цего золота мені треба зробити перстень на міру таку й таку. І там маєш помістити мою фамілію і знімку мою й жіночу.

Обміряв циган панський палець і сказав:

— Коли зроблю, принесу до вас.

Пан від’їхав, а циган зачав робити той перстень. Міряє так, міряє сяк. Поміщує панську фамілію і приміщує його знімку. І жіночу примірює, але вкласти не годен, нема місця. Три добі міряв, і вкладав, і мучився. Дуже старався це зробити. Бо пан сказав, як виходив: «Коли не зробиш, то знай, що велику кару будеш мати від мене». Бо пан годен був зробити, що схотів.

Не вийшла нещасному циганови та робота. Циган улютився та й сказав:

— Все одно вмирати. Не пишу на перстені його фамілію, не вкладаю його знімки, а пишу: «І це минеться, дурню». І зробив він так, і не ніс того перстеня сам, а передав. Панови доручили той перстень, пан прочитав і трохи не сказився, а циган утік на десяте село.

В однім селі був з’їзд панів. З’їхалися всі пани до одного. Щоби грати в карти на гроші. І цей пан теж їде грати. Узяв з собою багато грошей. Та й натяг золотий перстень на палець, той, що циган ізробив.

І програв пан усі гроші. І сказав:

— Прошу вас, а можна грати на мій маєток?

— Можна. Але ми тобі не вшацуємо ^* його на ту суму, яку він може коштувати, тільки наполовину. Бо в картах так іде діло.

І програв дідич свій маєток: землю, худобу, стайні. Лишився палац та й жінка.

— А можна грати на палац мій?

— Можна.

І програв палац. Осталася лиш жінка.

— Приймаєтеся, аби я на жінку грав?

— Приймаємся.

— В яку суму враховуєте мою жінку?

— В таку суму, як весь твій маєток. Програв і жінку. Як біда, то біда.

Здоймили пани скатерть із стола, а там в дошці був сук. Поставили коло того сука мисочку солі. І сказали йому:

— Цілуй сук і лизни солі два рази. Та й на тобі ці дві торбі. Одну почерез одно плече, а другу почерез друге. І на тобі цю кальбуку ^*, аби тебе пси не розірвали селами, бо ти йдеш на прошений хліб.

Вийшов він з торбами та й пішов. Та й глянув на свій перстень і прочитав: «І це минеться, дурню». «Може, і минеться», — подумав пан і пішов селами просити хліба.