Іван Долубан
Українська народна казка Гуцульщини

Був дід та й баба. Вони не мали дітей. Та й пішли в ліс по дрова і найшли в лісі дівчинку. Та й зачали до тої дівчинки підходити, аби імити ^* її в руки. А дівчинка тікала. Вона вже була здичіла. її залишили в лісі тато з мамою. Зловили дід з бабою ту дівчинку та й узяли її до хати. Убрали її файно ^* і радувалися, що мають на старість дитину. Але та дівчинка щоднини бігала на полуднє ^* в ліс. Погуляє, погуляє в лісі та й прибіжить до діда та й до баби. Каже дід бабі:

— Треба піти за нею назирці в ліс, подивитися, що вона там робить.

А та дівчинка вже прожила в них вісім років, уже стала великою дівчиною. Дід з бабою пішли за нею назирці, заховалися коло одного великого бука та й дивляться, що буде робити дівчина. А вона все ходить та й свище в палець та й співає диким голосом. І нараз до неї прибігає хлопець. Та й граються, бігають навколо бука. Граються в холиво ^*. Та й нараз розійшлися. Дівчина вертається до діда й баби.

Заходить вона в хату, а дід з бабою за нею. Та й питаються:

— Ми тебе підіздрили ^* в лісі, що ти з одним хлопчиком у холиво бавилась. Що це за хлопчик?

А вона їм відповідає:

— То такий самий заблуджений хлопець, як я. Ми колись маємо пібратися.

Дід з бабою на це нічого противного дівчині не сказали.

— Най буде, приведи його до хати, — сказали вони.

Багато води протекло, поки дівчина привела того хлопця до хати. Зійшлися вони в діда з бабою, і дід сказав:

— Ми вас хочемо повінчати, щоби ви вже більше не блудили лісами.

І сказали дівчина й хлопець дідові та й бабі:

— Тоді ви нас повінчаєте, коли відшукаєте наших родичів. А дід з бабою сказали:

— Ми старенькі люди, ми не годні відшукати. Ваші родичі можуть бути в далекім світі. Ви самі відшукайте та й до нас приходіть. Не забувайте за нас.

Пішли хлопець з дівчиною, шукаючи село від села. Та й надходять в одно село і потрафляють до одної ворожбитки. А та ворожбитка була Баба Яга.

— Що ви шукаєте? Чого блудите? — сказала ворожбитка. — Що вам потрібно?

Вони розказали, що родичі занесли їх маленькими в ліс. Чи хотіли збутися їх, чи невміньково ^* заблудилися в лісі. І їх найшли в лісі дід із бабою. Все розказали вони ворожбитці, як то було.

Ворожбитка витягла з печі дванадцять вуглів та й зачала ворожити на вуглях. Та й сказала дітям:

— Я ваших родичів відшукаю і приведу вам їх. Але треба вам за цю річ відслужити в мене дванадцять років.

Діти гірко заплакали, бо виділи ^*, що це багачка і багато в неї роботи. Але де було дітися? Мусили пристати ^* на це.

Виробили вони в Баби Яги дванадцять років, і прийшла та днина, що треба було завести хлопця й дівчину до їхніх родичів. Взяла їх Баба Яга з собою, зайшла з ними в одно село, під хату, де дівчини родичі були. Та й сказала їм:

— Оставайтесь тут, а я йду в цю хату. Зайшла Баба Яга в хату та й каже родичам:

— Що ви мені дасте, як я вам покажу вашу дочку-одиничку?

Тато з мамою гірко заплакали та й врадувалися дуже. Бо, знаєте, коли чоловік з жінкою пішли колись у ліс із дівчинкою, Баба Яга й собі пішла в ліс і замарила ^* тата й маму, і дівчинка загубилася від них.

Кажуть чоловік з жінкою:

— Що хочете, ми вам дамо, лиш ви нам нашу дівчину, нашу одиничку покажіть.

— Дванадцять років мені треба відробити.

— Най буде, відробимо.

— Підпишіться.

Вона подала папір, і підписалися тато з мамою, гірко плачучи. Але що було робити?

Вводить Баба Яга в хату дівчину. Уздріли її тато з мамою, зачали цілувати її, пестити. Думали, що знов на світ народилися. Бо дуже довгі роки банували ^* за дівчиною, плакали днями й ночами. І сказала Баба:

— Вже забирайтеся всі троє до мене на відробок. Замкнули чоловік з жінкою хату, гірко заплакали, та й подалися всі разом з Бабою.

Хлопець чекає дівчину під хатою, дивиться, а то вже четверо виходять з хати. Уздрів він, як чоловік з жінкою пестять дівчину, цілують її, обнімають. Та й питається в неї:

— Це твої родичі рідні?

— Так, — сказала плачучи дівчина, — ця відшукала їх.

Але не знає бідна дівчина, що тато з мамою підписалися дванадцять років за ню відробити. Хлопець каже Бабі:

— Відшукайте й моїх родичів.

— Відшукаю завтра. Сьогодні вже пізно.

Повела Баба Яга ту сім’ю в свою хату, замкла чоловіка з жінкою в одну кімнату під ключ, а дівчину в другу кімнату. Переночували вони, а рано подалася Баба Яга з хлопцем шукати хлопцеву родину. Найшла хату хлопцевих родичів, хлопця лишила надворі, а сама ввійшла в хату і сказала:

— Що ви мені дасте, як я вам відшукаю вашого хлопця? (А вона так само колись у лісі замарила батьків, і хлопець загубився).

Сказали тато з мамою:

— Що ви хочете, все вам дамо.

— Дванадцять років служити мені треба, аби я вам дала вашого хлопця.

Чоловік з жінкою гірко заплакали. Але що робити, де дітися?! Мусили бабі підписатися на дванадцять років.

Тоді вводить Баба Яга з надвір’я хлопця, показує родичам.

— Ось ваш хлопець, маєте, — сказала Баба Яга і забрала до себе всіх трьох.

Привела їх Баба до хати, згуртувала всіх докупи і сказала:

— Маєте в мене всі відробити по дванадцять років, тоді підете на волю. Бо я вам добре зробила, я ваших дітей відшукала.

Тоді хлопець крикнув на Бабу Ягу, що сили мав:

— Ми з дівчиною уже відробили тобі по дванадцять років! Ти ще вимагаєш роботи від наших родичів?!

— Так, — сказала Баба Яга, — мусите відробити, ніде не подінетеся, бо я маю таку силу, що я з вами зроблю, що схочу. Ви не втечете від мене і ніде не окриєтеся.

Заплакали гірко родичі з дітьми. Ніде не дінуться.

Баба Яга запровадила їх у підземні підвали. Там були підземні палаци. І вони мали копати далі. Працюють вони у Баби Яги і світу білого не видять.

А дід з бабою чекали й чекали своїх дітей і не могли дочекатися. Зачали радитися, як би їх відшукати. Та й вирішили перш відшукати пророка. А давно були такі люди, що пророкували. Пішли дід з бабою в далекий світ, питаючи село від села, шукаючи пророка. І найшли його в однім селі, і розповіли йому все, як то було. Пророк їм сказав:

— Є такий чоловік у тім і тім селі, Іван Долубан. Він б’є за раз сто душ. Ваші діти до такої Баби Яги попали, що з нею ніхто не годен поборотися, тільки той Іван Долубан.

Відшукали вони того Івана, дід з бабою, і попросили його дуже. Сказали, що не мають з ким доживати. Просили визволити дітей від Баби Яги. Іван з радої душі пристав визволити, бо він не одних уже визволив з ярма. Він визволяв людей і мав добру славу по всіх селах і містах. І плати ніякої не брав. І сказав Іван Долубан:

— Покажіть мені, дідику й бабко, то місце, де я маю загостити. А дід з бабою не знали, де то місце. Мусили вернути знов до пророка, і пророк сказав дідови й бабі, де то місце. Прийшли вони до Івана Долубана і сказали:

— Іди з нами, ми знаємо то місце.

Довго-довго йшли вони, бо далеко то було. Нарешті надійшли на то місце, до хати тої Баби Яги. Баба Яга вийшла з палацу на ґанок. Аж затремтіла, як уздріла Івана Долубана.

— Ти прийшов битися чи миритися? А Іван сказав:

— Випусти з неволі людей, а то зараз рознесу тут усе, що голий пляц ^* буде. І тебе не буде.

А Баба Яга сказала:

— Гей, де ти взявся такий мудрий? Щоби я це зробила?

Іван вздрів, що треба Бабу бити, та й узяв з плеч булаву. А та булава була чарована, вона вогнем палила. Махнув він на Бабу вогнем, а Баба як пустила на булаву ріку води, Іванова булава впала до землі. Не подіяв Іван Бабі вогнем.

Тоді Баба Яга випустила з палацу на Івана дві сотні гадюк. Іванові гадюки нічого не подіяли, бо Іван був весь у панцирі.

Дід з бабою далеко повтікали ґвалтуючи. А Іван побив усі ті гадини булавою, скільки їх було. І зачав заходити до Баби Яги ззаду, бо спереду нічого не виходило. Що махне на Бабу, то булава в землю йому заб’ється. Бився Іван з Бабою Ягою шість годин і не міг їй нічого подіяти. І подумав Іван: «Скільки я в світі бився з різними злими духами, ще на таке чудо не натрафляв, як ця Баба». Та й надумав собі від того великого труду відпочити.

А дід з бабою усе те видять збоку. Та й все моляться, щоб Іван побідив темного ворога. Підійшов Іван Долубан до діда й баби. Каже дід Іванові:

— Трудно тобі, Іване, побідити такого ворога.

— Мені треба шість годин відпочити, — сказав Іван, ліг на землю і заснув, а дід з бабою над Іваном молитви говорять.

А Баба Яга узброюється, щоби Івана знищити. Іван пробудився, булаву на плечі і далі до Баби Яги приступає. І бився Іван з Бабою всякими способами. Тяжкий бій ішов. Налякані звірі й пташки плакали в лісі, дивлячись на той бій. І нарешті звалив Іван Бабу Ягу булавою до землі. З Баби пішов чорний піт. Іван Бабу залуцькував ^*, розбив, розсадив. Розбив підземні сховища, визволив людей, вивів їх на світ білий і сказав:

— Ідіть додому, жийте в мирі, мене не забувайте і про мене, Івана Долубана, в казках розказуйте. Щоби моя сила не погасла ніколи-ніколи в світі.

Врадувалися нещасливі люди, що визволилися на волю, і на руках несли Івана. Та й сказали йому:

— Чим ми тобі віддячимся за твій подвиг смертельний? Іван сказав:

— Нічого не хочу від вас, тільки повінчайте цих молодих. Та й зробіть весілля. І аби на це весілля запросили мене, аби я там побув, попив і нагулявся.

Так і зробили. Та й сказали на весіллі всім гостям весільним про діда й бабу:

— Так і так це все було. Ми просимо вас, дідику й бабко, щоби ви осталися доживати у нас.

Так сказали молоді, і дід з бабою зосталися в них доживати і живуть по сьогоднішній день, як ще не повмирали. І славлять Івана Долубана.