Іван царевич і дівчина з яблука
Українська народна казка Буковини

Був Іван Царевич. Не зміг він собі по всіх державах пари знайти і їде додому. Їде через ліс, а напроти йде бабка з бесагами та й каже:

— Не пишайся, що ти царів син і по всіх державах пари не зміг знайти. На тобі ці три яблука. У них тобі й пара є.

Узяв він тих три яблука й думає: «Невже пара може бути в яблуках?» Та проїхав трохи і розкраяв одне яблуко, а з нього вийшла така гарна дівчина! Вийшла та просить: «Води!» А води ніде не було, і вона зразу пропала. Проїхав він ще трохи і думає: «Може, це лиш в одному яблуці була дівчина?» Та й крає друге. А звідти вийшла дівчина, ще краща за першу. «Води, води!» — попросила вона. А води нема. І дівчина пропала, як і не було її.

Іван Царевич думає: «Це третє розкраю там, де вода буде». Дивиться, долина, верба велика росте. Під’їхав до тої верби, а коло неї керниця. Прив’язав він коня до верби, набирає з керниці води. А за горбом — стигна з вівцями, а з другого боку за вербами цигани свої шатра розбили.

Розкраяв Царевич третє яблуко. І з того яблука така дівчина вийшла, що на світі гарнішої нема. «Оце пара мені буде!» — подумав Іван Царевич. «Води! Води!» — сказала дівчина. Він раз! — і подав їй води. Напилася вона і каже:

— Я твоя жона, а ти мій муж.

— Я б узяв тебе на коня, — говорить він, — але молода кість може розтруситися, а йти пішоходом — сонце пече. Вилазь на вербу і чекай мене, я поїду додому і вернуся 4а тобою з каретою.

Він поїхав, а шатрова циганка приходить до керниці води. Побачила вона дівчину на вербі та й каже: «Злазьте та поговоримо». Розпитує шатрова циганка, звідки вона, і дівчина все розказала. «Яка ви гарна, — сказала циганка. — Ану, покажіть вашу голову». Дівчина нахилилася, а та всадила їй у голову голку, і дівчина зразу померла. Шатрова зняла з неї одяг, натягла на себе, а дівчину кинула у керницю. Сама ж вилізла на вербу й сидить.

Приїхав Царевич та й каже:

— Що з тобою, що ти так почорніла? Ти ж була така гарна.

— Вітер повіяв, сонце погріло, і я почорніла.

Сідають вони в карету і зразу їдуть вінчатися. Звінчалися і поїхали додому.

А в той час чабани здоїли вівці, і посилає старший чабан одного: «Іди, мой, до керниці, води принеси». Пішов той хлопець води, дивиться, голуб золотий у керниці плаває. Поліз хлопець у керницю за тим голубом. Чекає, чекає старший чабан, а той води не несе. Посилає він другого. Прийшов той до керниці, дивиться, а товариш його вже тримає в руках голуба. Набрали вони води в гіля і не йдуть до стигни, а починають битися за того голуба. Кожен хоче його мати.

Іде старший чабан до керниці сам. Дивиться, в хлопців у руках щось золоте. Прибіг він до них, побачив золотого голуба та й каже:

— Хлопці, дайте цього голуба сюди, най я віднесу його до царя. Цар нам заплатить, і ми поділимось грішми.

Дали йому хлопці голуба. Несе його старший чабан, а хлопці несуть за ним гіля води. Чабан каже кожному з них:

— Ти виганяй вівці, а ти помий гіля і почепи його, щоб сохло. Та й бери гирлинг і теж іди до овець.

Прийшов старший чабан до царського двору. Вислухав його слуга, пішов та й каже цареві:

— Тут прийшов чабан і золотого голуба приніс. Дозволяєте йому зайти?

Цар дозволив. Чабан зайшов, привітався.

— Хлопці піймали в керниці цього голуба. Ми, три чабани, даруємо вам його на весілля.

Молодий цар запросив його за стіл, пригостив, а потім Каже слузі:

— Ану, винеси там ковшун грошей. Внесли гроші.

— У що їх візьмете?

— В кучму.

А ковшун був великий, і в кучму всі гроші не влазили.

— Заберіть решту в кишені, — каже цар. Чабан забрав гроші, подякував і пішов.

Приходить він до стигни. Уже вечір. Один хлопець доїть вівці, а другий жене на струнгу. Здоїли хлопці вівці, старший чабан розпалив вогонь і варить мамалиґу. Потім каже:

— Хлопці, ідіть сюди. Оця кучма грошей ваша. Діліться. А те, що в кишенях — моє.

Хлопці зраділи, діляться.

— Та ми, — кажуть, — ще вам вділимо. А старший чабан каже:

— Ні, мені більше не треба.

Закінчилося весілля, молодий цар Іван іде спати, а золотого голуба віддає наймичці, щоб доглядала. А цариця встає рано та й каже:

— Муже дорогий, ти знаєш, який мені сон приснився? Як ти цього голуба не зарубаєш і я з нього не попоїм, то вмру.

Цар думає: «Шкода голуба, але шкода й жінки. Треба його зарубати». Покликав він наймичку та й каже:

— Зарубай цього голуба.

На кухні голуб заговорив до наймички людським голосом:

— Як будеш мене рубати, то висмикни одне перо з правого крила і одне з лівого. Перо з правого крила поклади з правого боку брами, а перо з лівого крила — з лівого боку. Вона так і зробила. Приготувала голуба і подала хазяйці. А та викинула його на сміття, і зарубала другого. З’їла вона голуба, і лягають спати.

Рано виходить цар надвір, дивиться, по один бік брами виросла золота тополя, а по другий — срібна. Цар зрадів, увійшов до хати та й каже жінці:

— Вийди подивися, яка в нас радість. Глянула вона і подумала: «Це щось не те».

Цар посилає слуг до панів, щоб приїхали і подивилися, які в нього дерева виросли. Поз’їжджалися пани, — милуються — краса! Погостювали вони у царя й поїхали. Цар зачинив за ними браму, а тополі колишуться над брамою.

Вночі пробудилася жінка та й каже цареві:

— Мені приснився сон, що як ти ці тополі не зрубаєш і не спалиш на попіл, то я вмру. З того попелу треба зробити луг, і я в ньому помиюся.

Шкода цареві тополь, шкода й жінки. Наказує він зрубати тополі, спалити і зробити для жінки луг. Наймичка це вчула, приходить до тополь та й каже:

— Тополі, тополі, рубати вас будуть. А тополі заговорили:

— Візьми з правої тополі трісочку і кинь на став.

Як кинула наймичка на став ту трісочку, зробилася з неї золота качка. Цар вийшов раненько, глянув, а на ставі щось блищить. Підійшов ближче — золота качка! Як би її піймати? Він до неї: «Дузь-дузь-дузь! Дузь-дузь-дузь!» А вона: «Так-так-так! Так-так-так!» Підкотив він штани вище колін та у воду. І зловив золоту качку. «Занесу її, — думає, — наймичці, щоб жінка не знала».

А в них жила бабка, яка служила ще в старого царя, його батька. їй дали кімнатку й харчі. Цар каже бабці: «Нехай ця качка буде біля вас. Годуйте її, щоб жінка моя не знала, бо вона ще й качку захоче знищити, як голуба й тополі».

Стара бабка вийде надвір, а з качки робиться така дівчина гарна! І всю роботу в хаті поробить. Приходить бабка і думає: «Хто ж це все робить? Нікого в хаті не було, і все зроблено. Ану, вийду я надвір та подивлюся у вікно». Дивиться бабка у вікно, а з качки дівчина зробилася. Дуже гарна, тільки гола. Стукнула бабка дверима, і вона знову зробилася качкою. Бабка зайшла та й каже: «Не бійся мене, ти будеш бабина онука». І вона знову перетворилася в дівчину. Оділа бабка на дівчину сорочку та й кличе онукою.

А до царя йдуть офіцери, йдуть генерали. Дивляться, з бабиної кімнати виходить така гарна дівчина, бабина онука. Зупиняються генерали, говорять із нею та й кажуть: «Такої красивої дівчини ми ще в світі не бачили».

Заходять генерали до царя, а один полковник говорить царю:

— Така в тої бабки внучка, що якби пішла за мене, то я б її взяв.

Цар каже, що не видів ще тої внучки. « — То ходімо подивимось.

}дуть вони, а бабка глип у вікно — іде цар і ще якийсь офіцер. Дівчина скинула з себе шмаття, скочила у воду і зробилася качкою. Цар показав гостеві качку та й питає бабку:

— А де ваша внучка?

— Десь вийшла. Вона прийде. Полковник каже:

— Я ще прийду.

— Як побачиш її, то скажеш мені, — говорить цар.

У царської жінки народився син. До царя йдуть офіцери і кожний каже: «Ото в бабки внучка! У світі такої гарної нема». А царський син не роками й не місяцями, а г «-динами росте. І вже самого царя доганяє ростом. Цар подумав: «Треба зібрати клаку, щоб усі разом пряли. Там і виберемо йому дівчину».

Навезли прядива. Поробили ленії, солдати роз’їхалися по селах, навезли дівчат.. Цар думає: «Як усі зберуться, то й бабина внучка буде».

Посходилися, по дві, по три прядуть з одного кужеля. І та дівчина прийшла. Її одразу тьма офіцерів обступила. Підходить і цар з жінкою й з хлопцем. Подивився й думає: «Красива, я такої ще не бачив». А дівчина каже:

— Государю, можна вам казочку розказати?

— Розказуй.

Царева жінка запідозрила, що тут щось не те, і каже:

— Дорогий мій, нащо тобі казка? Ходімо спати.

— Ні, най розказує.

Всі перестали прясти, всім хочеться послухати ту казку. А дівчина каже:

— Я буду розказувати, а як хто скаже, що неправда, то ви, государю, кладете рубля.

— Добре, — погодився цар. І вона почала розказувати:

— Був у царя син. І не міг собі пари знайти. їхав він назад у своє царство, переїжджає ліс, а напроти нього йде бабка...

Царева жінка каже:

— Дорогий мій, та ходімо спати.

— Ні, хай розказує.

— ...Каже бабка: «Не пишайся, що ти царів син і по всіх державах пари не зміг знайти. На тобі три яблука. У них тобі й пара є». Від’їхав трохи царевич, розкраяв яблуко, а звідти така дівчина вийшла, що в світі такої нема, і сказала: «Води!» А води не було. І вона пропала...

Уся клака сидить і слухає. Царева жінка каже:

— Дорогий мій, підемо.

— Ні, — каже, — треба послухати.

— ...Проїхав він ще трохи, розкраяв друге яблуко — ще краща дівчина вийшла. «Води! Води!» А води нема. І друга дівчина пропала. Їде він, дивиться, долина, а на долині верба велика росте. Під’їхав до тої верби, бачить — керниця. Прив’язав коня до верби. Став, подивився. За вербами цигани шатрові. А по другий бік горбок, на ньому стигна і чабани з вівцями. Під вербою — керниця. Крає він третє яблуко, а з нього ще одна дівчина вийшла. «Води! Води!» — попросила дівчина. Він дав їй води. Напилася вона і сказала: «Я твоя жона, а ти мій муж». «Я б узяв тебе на коня, — говорить він, — але молода кість може розтруситися, а йти пішоходом — сонце пече. Вилазь на вербу і чекай мене, а я поїду додому і вернуся за тобою з каретою». Сидить дівчина на вербі, а до керниці приходить шатрова циганка води...

— Неправда! — крикнула царева жінка.

— Як вона каже, що неправда, то кладіть, государю, рубля. — Цар кладе рубля, усі сміються, а жінка знов кличе його спати.

— Хай розказує!

— ...Приходить шатрова циганка і каже: «Злазьте та поговоримо»...

— Неправда! — крикнула царська жінка.

— Государю, кладіть рубля. Цар дав ще рубля.

— ...Злізла дівчина з верби, розказала все про себе...

— Неправда!

— Кладіть, государю, рубля.

Цар кладе рубля і слухає далі, бо бачить, що це все про нього розказується. А жінка йому одно й одно:

— Ходімо спати.

— ...А шатрова каже: «Ану, покажіть вашу голову»...

— Неправда!

— Кладіть, государю, рубля. Цар знову поклав рубля.

— ...Та й всадила дівчині голку в голову, і дівчина вмерла...

— Неправда! Ходімо спати, мужу дорогий. А офіцери просять царя:

— Государю, дайте їй доказати, бо й ми хочемо послухати.

— ...Кидає шатрова ту дівчину в керницю, а сама одягла її вбрання...

— Неправда!

— Неправда? Як «неправда», то скажу, що ти — шатрова циганка, а я — його жона. Я не доказала всього, щоб клаку не мучити довго без сну.

Цар дав команду, щоб прив’язали шатрову циганку коневі до хвоста. І де тягнув її кінь — там рівчак став, а де вдарилася задом — там горб.