Іван та його брати
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й жінка, та й мали три сини. Два було розумних, а один дурний, Іван. Жінка скоро померла, а після того помер і чоловік. Він ще живий був, лиш мав умирати, а розумні сини порадилися піти в місто поорудувати ^* на похорон. А дурному сказали, щоби дєдю скупав у балії.

Пішли вони, а Іван зостався. Він нагрів окріп, поклав у окріп дєдю і спарив його. Та поклав його мертвого на лавицю і пішов навстріч братам. І сказав їм: — Дєдя вмер.

Брати побігли до хати, а Іванови сказали, щоби заніс до хати ту оруду. А він колачі й свічки розклав коло слупів ^* «за дєдєву душу».

Крупи, що мали бути на голубці, розсипав пташкам. Були там горшки череп’яні і торкалися один до одного. Він їх буком побив і сказав:

— Чого ви сваритеся межи собою?

А там була ще ринка ^* на трьох ніжках, щоб варити кулешу. І він шпурив її в рипу ^*. І сказав:

— Ти на трьох ногах, а я на двох. Ти борше зайдеш до хати. Приходить Іван до хати й каже:

— Всю оруду я роздав за дєдєву душу.

— А де ринка? — спитали брати.

— Вона ще не прийшла. Вона на трьох ногах, а я на двох. Мала прийти борше за мене.

Поховали старого. Тоді сказали брати:

— Ми йдемо на роботу, а ти, Іване, лишайся дома.

А Іван мав жорна, що дєдя йому відказав. Взяв він ті жорна на плечі і пішов слідом за братами. Брати побачили його та й кажуть:

— Вертайся, Іване, з цими жорнами до хати.

— Ви не говоріть дурного. Мені дєдя відказав жорна. Я беру їх з собою, — сказав Іван.

Ідуть вони та й ідуть, дійшли до темного лісу. Там їм зробилася ніч. Подивилися, а коло них і кресала не було запалити ватру. І вздріли вони, що горіла ватра далеко на другому боці. І старший брат пішов туди дістати ватри. Приходить до того вогнища, а там дванадцять опришків. Він підійшов до них і запросив ватри. А вони сказали:

— Скажи нам байку-небилицю, щоб у ній правди не було, то дамо вогню, а ні, то викроїмо хребтом ремінь і ватри не дамо.

Він це не міг розказати, і вони викроїли йому хребтом ремінь і ватри не дали. І він пішов назад. Прийшов і не казав братам, що з ним було.

Тоді пішов середущий брати ватри. Приходить до опришків і каже:

— Дайте ватри.

А вони сказали йому:

— Скажи байку-небилицю, щоб в ній правди не було, то дамо вогню, а ні, то викроїмо хребтом ремінь і ватри не дамо.

Він не знав байки-небилиці, не сказав їм, тоді вони викроїли йому хребтом ремінь і пустили його без ватри. Приходить він до братів і каже:

— Чого ти не сказав, що опришки хребтом ремінь кроють? Тоді сказав Іван:

— Я розкажу байку та й їм викрою хребтом ремінь. І ватри принесу.

Старші брати не пускали його, але Івана ніхто не міг сперти. Приходить Іван до опришків, запросив ватри. Вони сказали, щоб він розказав байку-небилицю.

— А ні, то викроїмо хребтом ремінь і ватри не дамо. А Іван сказав:

— Я розкажу байку-небилицю, що в ній правди нема, а з вас усіх аби ні один не сказав мені «брешеш», бо тоді викрою тому, хто скаже «брешеш», хребтом ремінь і озьму ватру.

І почав Іван казати:

— Як мама мала мене вродити на світ, то дуже забаглося їй їсти шпаків. І сказала мені: «Іди принеси мені шпаків, най я попоїм». Я взяв сокиру, сів на кобилу й поїхав. Доїхав до штуба ^*, пустив кобилу пастися і поліз добувати шпаків. Пхаю в штуба палець — не лізе, пхаю руку — не лізе, пхаю голову — не лізе. Тоді я цілий поволі вліз. Набрав повну пазуху шпаків і сокирою прорубав штуба, аби виліз.

Поки я був у штубі, перед з кобили пішов пастися, а зад лишився. Я сів на зад, а той зад з кобили виріс аж до самого неба. Виліз я на небо і пішов до святих. А ті святі гречку молотять. Я запитав їх: «Де бог?» Вони сказали: «У хаті бог». Я зайшов до бога та й кажу: «Боже любий, ти винен мені постоли, подай мені». А бог каже: «Я цим разом нічого не різав і не лупив. Другим разом віддам».

Я вийшов і подивився, а зад кобилі зійшовся з передом і нема чим спуститися вдолину. Тоді я запросив у святих полови, аби усукав курмеїв. Вони дали полови. Я всукав курмей, спустився до половини, а там курмея не стало. Тоді рубаю згори, доточую вдолину. І так я спустився на землю. Подивився, а мої шпаки вже в ватрі печуться. Я хапнув сокиру і вер у ватру, аби вбив мамі шпака. А обух згорів, а топорище лишилося.

А один опришок слухав, слухав та й сказав:

— Це ти все брешеш.

Тоді Іван викроїв йому хребтом ремінь, набрав ватри і пішов до братів. Приносить він ватру і каже:

— Я опришкови викроїв хребтом ремінь і ватри дістав. Я відплатив за вас обох.

Брати спудилися, що прийдуть опришки і повбивають їх. Але вогнище розклали і сіли грітися. Нараз чують, а то опришки йдуть. Тоді старший брат поліз на дерево, за ним середущий брат, а Іван забрав жорна та й поліз за ними. Брати скричали:

— Лиши, Іване, жорна!

— Я це не лишу, мені тато відписав.

Виліз він на ялицю, усівся з жорном між гілля і сидить. А опришки прийшли під ялицю, обсіли навколо ватру і почали рахувати гроші. А Іван сидів, сидів, тримав, тримав ті жорна та й каже братам потиху:

— Я вже не годен ці жорна тримати. Я кидаю їх.

Брати потихоньку просять, щоби він це не робив, бо вб’ють їх. А дурень як гепнув тими жорнами. Опришки повтікали, котрий куди міг, а гроші залишили. А ці злізають з ялиці, гроші забирають і йдуть додому. І дома поділилися вони грішми та й уже більше не йшли від хати.