Іван царевич та залізний вовк
Українська народна казка Чернігівщини

Був собі цар, мав сина Івана. От Іван — царевич поїхав раз на охоту та

зустрів там залізного вовка. А вовк йому й каже:

— Давно вже я по лісу гуляю, та не бачив ніколи царевича, а тепер уже наїмся царського м’яса.

— Не їж мене, — проситься царевич, — лучче візьми в мене, що хочеш...

— Ну, — каже вовк, — тоді я тебе з’їм, як будеш жениться.

Довго Іван не женився, коли вже батько став йому казати, щоб він оженився.

— Ні, — каже царевич, — не хочу, бо як я їздив на охоту, то вовк казав, що з’їсть мене, як оженюсь.

Батько каже:

— Не бійся, у мене є багато війська. Воно застрілить вовка.

От вони засватали царівну, давай весілля гулять. Військо обступило хату з усіх сторін. Стали грати та танцювати молоді, коли чують військо кричить, що вовк біжить. Солдати давай вовка стріляти, а вовк живий, ще й кусається. Бачить царевич, що вовк добігає до вікна, сів на коня і полетів на ньому, як птиця, а вовк за ним.

Біжить царевич степом, коли дивиться, стоїть хата на курячій ніжці. Царевич убіг в хату, а там сидить відьма з трьома дочками. Поздоровався царевич, а відьма його питає:

— Чого сюди прийшов, чи по волі, чи по неволі?

— Ні, — каже царевич, — я козак не без долі, зайшов сюди по неволі. Залізний

вовк хоче мене з’їсти.

А відьма й каже:

— Бери собі мою старшу дочку, то я вовка з’їм.

Згодився царевич. Коли це біжить вовк, та прямо в хату. Відьма дала йому їсти й питає:

— А що, з’їв руського царевича?

— Ні, — каже, — утік.

— Ну, як не будеш його їсти, то він буде нам зятем.

Вовк погодився. Став царевич жить з їх дочкою. Коли помітили, що царевич не дуже любить відьмину дочку, то й радяться самі між собою, як би його знищити.

От відьмина дочка прикинулась хворою. І посилають вони Івана в ліс за цілющою водою. Пішов царевич до коня та й плаче. Кінь і каже:

— Сідай, поїдемо.

Їдуть лісом, коли лежать ґавенята. Став царевич їх забирать, а стара ґава летить та й просить царевича:

— Що хоч візьми, тільки не руш моїх ґавенят.

Царевич й говорить:

— Я в тебе нічого не візьму, тільки дістань мені живущої води.

— Добре, дістану, бо я цю воду сама й стережу.

Наказала ґава меншій пташці, щоб та дістала води .От пташка дістала води, оддала царевичу. Царевич сів на коня та й поїхав. Їде, аж стоїть хата, а в хаті сидить дід. Царевич увійшов у хату та й каже:

— Здоров, діду!

— Здоров, Іван-царевич! Чи по волі, чи по неволі? — питає дід.

— Я козак не без волі, зайшов сюди по неволі.

Розказав царевич дідові, де був, що видав і куди тепер іде. У діда якраз баба вмерла. І він хотів її вже ховати. А царевич покропив бабу цілющою водою. Вона враз і ожила. Дід дає царевичу хустку і навчає, як вовка згубить.

— Як прийдеш, — каже, — додому, кинеш вовкові на шию хустку, то з нього

залізо спаде. І стане він змієм з 12-ма головами. Тоді рубай з правого боку, то зараз шість голів і одпаде. А потім з лівого боку зрубаєш і другі шість голів впадуть. Дам тобі ще й рушничок. Та як уже згубиш вовка, то махнеш рушничком і зробишся котиком. Тоді вбіжиш у відьмину хату і підслухаєш, що вони будуть балакать, щоб тебе звести з світу. Тоді знов махнеш рушничком і станеш чоловіком.

Приїхав царевич і дає воду. Став вовк брать, а він і кинув на нього хустку. Поспадало з вовка залізо і став він змієм. Царевич давай його рубати, як дід казав. Тоді язики повиймав, попалив голови і попіл на вітрі розвіяв.

А тоді помолився Богу, осідлав коня і поїхав додому. Коли згадав, що йому дід казав. Вернувся він, махнув рушничком, зробився котиком. Впустили його в хату. Посідали втрьох на печі відьми та й радяться, як би царевича звести. Старша й каже:

— А я піду, стану яблунею золотою, то він зірве яблуко, з’їсть та й здохне.

Менша каже:

— А я піду в степ та зроблюсь криницею. То він нап’ється води й здохне.

Найменша каже:

— Я піду та зроблюсь горницею, а в горниці буде багато наїдків та напитків. То він ввійде, наїсться й лопне.

Вислухав котик усе, що вони говорили, вийшов надвір, махнув рушником та став чоловіком і пішов до коня. Сів на коня і їде. Довго він їхав, коли стоїть яблуня. А на ній золоті яблучка. Він вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла.

Поїхав дальше, захотілось йому пити. Дивиться, криниця. Він зліз з коня і хотів пить, а кінь йому й каже:

— Не пий, а то вмреш.

Він підійшов до криниці, вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла. Поїхав далі, коли стоїть горниця, а в тій горниці самі наїдки та напитки. Він встав з коня, ввійшов у горницю та вдарив навхрест по стінах, а з них кров так і потекла.

Сів тоді Іван-царевич на коня й гайда додому. Приїхав додому, ввійшов у хату, а йому всі раді, раді. Пообсідали кругом його жінка, батько й мати, і давай їм він всі свої пригоди розказувати.

Живуть вони і тепер з молодою жінкою та царствують.