Іванова загадка
Українська народна казка Бойківщини

Жив у одному селі пан, а Іван Проїдень ходив вандруючи. Той Іван дуже багато їв, і пани його довго в себе на службі не тримали, все проганяли. Встрітився Іван з паном.

— Пане, може, вам треба слуги?

— Треба. Ходи.

— Але я вам кажу правду, пане: я потребую багато їсти.

— Ходи, я тобі дам. Тільки не буду платити і не буду купувати вбрання і взуття, тільки своє приходжене буду тобі давати — і вбрання, і взуття. Вислужиш рік — дам тобі загадку. Відгадаєш — заплачу, не відгадаєш — служиш обов’язково другий рік. Вислужиш другий рік — завдам тобі другу загадку. Відгадаєш — заплачу за оба роки, не відгадаєш — служиш обов’язково третій рік. Вислужиш третій рік — дам тобі третю загадку. Відгадаєш — заплачу за всі три роки. Не відгадаєш, тоді даю тобі три місяці подумати і дати загадку мені. Як я відгадаю, твої роки пропали. А не відгадаю — плачу тобі за всі три місяці.

Прослужив Іван рік. Узяв пан почистив лямпу, заправив нафтою, засвітив, підтягнув високо і каже:

— Іване, що отото? Угадуй до трьох раз, але загадкою. Іван каже:

— Лямпа горить.

І більше нічого не каже Іван. Тоді сказав пан:

— Ніт, Іване, то не лямпа, то красота.

Прослужив Іван другий рік. Дає пан другу загадку. Зачер у горня води, поставив на стіл і кличе Івана.

— Що отото, Іване?

— Горня води. А пан каже:

— Ніт, то не горня води. То є благодать.

Прослужив Іван третій рік. Тоді загадав пан третю загадку. Ліжко застелене, на ліжку лежить кіт. Кличе пан Івана.

— Іване, що отото? Відгадуй до трьох раз, але загадкою. А Іван каже:

— Кіт лежить.

І більше нич не сказав Іван. А пан каже:

— Ніт, то не кіт, то чистота.

На другий день листонош приносить панови записку. У другому селі, в сусідньому, в родичів справляються іменини. Запрошують того пана з жінкою й з дітьми. Запряг йому Іван коні, і пан поїхав. Івана залишив домарити.

Сидить Іван і думає, яку загадку дати панови. Ходить по підлозі кіт. А Іван кота зловив, обвив його в клоччя, обілляв нафтою і пустив на стрих. Вивів зо стайни третього коня, осідлав і поїхав туди, куди пан поїхав. Прив’язав коня до воріт і забігає до хати. А пан каже:

— Іване, ходи сюди.

— Чого?

— На, випий чарку.

— Не маю коли, пане. Відгадайте загадку.

— Давай.

— Взяла, — каже, — чистота на себе красоту і понесла на висоту. Не достарчите благодати — не будете мати хати. Відгадайте, відгадайте, відгадайте.

— Не можу.

— Ну то платіть за три роки й три місяці.

Пан заплатив, Іван сів на коня й поїхав. Пан приїжджає додому, а хата вже догоріла. Та й не догонит Івана, бо тоді биками їхали.