Іванова торба
Українська народна казка Бойківщини

Служив Іван у війську двадцять п’ять літ та й іде вже додому. Дали йому на дорогу дві рибини, дві хлібини, два рублі і карабан. Іде Іван та йде. Дуже далеко йому було йти. Назустріч йому йде бідний чоловік. І став його просити:

— Чи маєш ти що їсти?

А він каже:

— Маю тільки дві рибини, дві хлібини і два рублі.

І віддав він йому то все. А той бідний чоловік подарував йому за свою торбу. І як давав ту торбу, то сказав:

— Якщо тобі треба буде, щоб щось було в торбі, то ти скажи: «Шуб у торбу».

Іде Іван, іде і прийшов у єдно село. І проситься в тім селі на ніч. А той пан йому каже :

— Я тебе можу прияти на ніч, але в ті кімнаті, де ти будеш ночувати, ще ні єдна душа живою не лишилася.

Він каже:

— Най буде. Що буде, то буде. Я й так одинокий, нікого не маю.

Та й дали Івана до тої дванадцятої кімнати. Чує Іван уночі, шум, тріск, вигуки. Приходять чорти.

— Що тут за нечиста сила? — кричать чорти. — Людським духом пахне!

Іван потягнувся трохи на ліжку, устав. А чорти кричать:

— Скоро вставай!

А Іван:

— Зачекайте, — каже.

Встає Іван, вмився, причесався і помалу знімає з стіни свою торбу. І говорить:

— Ану шуб до торби!

І всіх чортів загнав у торбу. І ліг, і далі спить.

Рано пан устає і йде дивитися, чи зазбирали вже з нього кістя, бо таке щоразу робити. Приходи, а Іван собі лежить і потягається на ліжку. Пан дуже здивувався, що Іван живий. Устав Іван і говорить до пана:

— Знайдіть мені в селі дванадцять дуже сильних хлопців. І ковадло велике.

Пішов пан, скликав дванадцять хлопців. Дав їм дванадцять молотів. Поставив він тих трьох чортів у торбі на ковадло і сказав хлопцям напереміну бити по торбі молотом. І коли торба перестала скакати і тільки трохи кивалася, Іван відкрив її, і чорти почали вискакувати по єдному. І кажуть:

— Добре, же ми жиємо, вже нашої ноги в тім домі не буде.

Та й повтікали чорти.

А Іван пішов далі. Іде він, а назустріч йому йде смерть з косою.

— О, тепер я тобою поласую.

А Іван:

— Зачекай, — каже, — так скоро не берися. Дай мені ще Богу помолитися перед смертю.

Та й знімає з плеча свою торбу. А він зав’язав торбу і повісив на вербу.

Три роки в селі смерти не було, ні єдна душа не померла. А через три роки Іван приходить і знімає торбу з верби. Смерть вилазить із торби.

— Ну, — мовить, — Іване, ти ще мене будеш просити, би я за тобою прийшла.

І пішов Іван. Прийшов у своє село, до старої хати, де він колись жив, і жиє сам у ті хаті. Жиє, жиє, дуже довго вже прожив, що вже порай умирати. Іван просить:

— Смерте, де ти ся діла? Прийди, смерте, вже за мною.

Смерть не приходи. Іван подумав та й каже:

— Нич не роблю, хіба піду і скочу в скалу, і заб’юся.

Іде Іван понад скалою, дивиться, іде смерть.

— Іване, надійся, я вже за тобою прийду.

Прийшла смерть і забрала Івана. Помер Іван. Помер та й іде дорогою на тамтой світ. Іде й приходить на роздоріжжя. А на тому роздоріжжі стоять святий Петро і святий Павло. І кивають йому: «Наліво! Наліво!» Іван пішов наліво. Пройшов трохи, а там чорти. Увиділи чорта Івана та й закричали:

— Направо, Іване! Направо, Іване!

Іван вертається і каже святим Петру й Павлу:

— Мене туди не пускають.

— Ну як тебе туди не пускають, то йди в рай.

І так Іван попав у рай.