Івантула-швець
Українська народна казка Гуцульщини

Був у селі бідний чоловік. Його називали Івантула-Швець. Він жив тим, що лагодив і шив людям різне взуття. Одного разу прийшов до него корчмар Мошко. І каже Іванови: — Ти би мені не наймився на один день? А Іван питає:

— А що робити?

— Орати.

— Піду.

На другий день прийшов Івантула до Мошка, взяв воли і пішов у поле орати. Оре до обіду, дивиться, плуг догори підоймило. Іван пригорнув землю, подивився, а там желізний котел. Забив Івантула на тому місці патик і думає: «Увечері прийду заберу». Пригнав він увечері до Мошка воли. Мошко каже:

— Ходи, Іване, до хати. Будеш вечеряти. А Іван відповідає:

— Зараз прийду. Іду подивлюся, як там у мене дома, помиюся і прийду.

Та пішов додому, взяв мішок і відправився в поле дивитися, що там є в землі. Прогорнув землю і витягнув котел. Відкрив, а там золоті гроші. Забрав він ті гроші в мішок і поніс додому. Та викопав під печею яму і закопав. А собі лишив лиш два золоті. І пішов до Мошка на вечерю. Дав Мошко йому їсти, а він каже:

— Дай мені щось випити. Мошко відповідає:

— Я тобі не дам, бо в тебе нема грошей.

— Дай, дай, я тобі заплачу.

— Давай гроші, я тобі вже даю.

І кинув Івантула Мошкови на стіл ті два золоті. Мошко добре напоїв його. Давав, кілко Іван хотів. Іван напився, а Мошко каже:

— Іване, признайся, відки в тебе ці золоті.

Іван не хотів признаватись. А відтак узяв та й признався.

— Я в тебе орав і найшов ці гроші в земли. Цілий котел з грішми. А Мошко каже:

— Ти позич мені ці гроші.

— Я тобі позичу, але щоби ти мені віддав.

— Я тобі за рік віддам не котел, а півтора кітла, — каже Мошко. Іван узяв та й позичив. Мошко прийшов, забрав гроші й поніс. Минає рік, а Мошко гроші не віддає. Іван іде до Мошка й каже:

— Рік минув, а ти мені гроші не віддаєш.

— Іди, Іване, я в тебе не брав ніякі гроші. Подавай мене в суд. Які я в тебе гроші брав? Та ж ти не маєш ніяких грошей, це всі знають.

Іде Іван додому. Пропали гроші. «Що я маю робити з Мошком?» — думає Іван. І придумав.

Зробив Іван велику драбину, приніс її вночі під Мошкову хату, приставив її так, що вона досягала вікна на другому поверсі, і виліз під то вікно. І питає:

— Мошку, ти спиш? А Мошко каже:

— Ні, не сплю. Хто це?

— Бог. А Мошко питає:

— Боже, що ти від мене хочеш?

— Я потребую, аби ти віддав тому бідному чоловікови гроші, що ти в него позичив. А як не віддаш, то на місці твої хати зробиться озеро.

І пішов Івантула з драбиною.

На другий день рано приходить Мошко до Івана і будить його.

— Іване, ти спиш?

— Ні, не сплю. Що, хочеш, Мошку, мене вбити?

— Ні, — каже, — в мене сеї ночі був бог.

— Мені не в голові, хто в тебе був. Іди собі геть.

— Іване, я тобі гроші приніс. Півкітла. А пів віддам другий раз, десь за дві неділи.

— Добре, най буде.

Минає дві неділи — не приносить Мошко гроші. Одного разу приходить він до Івана, а Іван точить дерев’яне яйце. Мошко питає:

— Що ти, Іване, робиш?

— Мені замовив один пан, щоби я йому зробив це яйце. Пані має сидіти на цім яйци чотири неділи і має з цего яйця вийти золотий кінь.

А Мошко каже:

— Може би, ти мені це яйце продав?

— Ні, не продам. Ти мені так не заплатиш, як той пан.

— Іване, я заплачу тобі більше. Кілко ти скажеш.

Іван сказав, кілко то має коштувати, і Мошко пішов. І вернувся до Івана з грішми. Іван дав йому яйце і каже:

— Покладеш це яйце у кобілку. І аби жінка сідала на то яйце і сиділа чотири неділи.

Приніс Мошко додому то яйце і каже жінці:

— Маєш сидіти на цім яйци і має з него вийти золотий кінь. А жінка каже:

— Мошку, ти хоч’, аби я на цім яйци вмерла?

— Не вмреш.

Жінка сіла на то яйце і сидить. Сидить три неділи. Вже зовсім ослабла.

— Мошку, я вже не годна сидіти.

— Сиди ще тиждень.

Посиділа вона ще тиждень. Мошко взяв то яйце і ковтає ним до підлоги — нема нічого, яке було, таке й є. Розлютився Мошко, узяв то яйце і кинув у кропиву. А в кропиві сидів заєць. Вискочив заєць і побіг. А то соненько сходило, і він росяний був. Та й блищався на сонці. Мошко кричить:

— Не, не, лоша!

А «лоша» втекло. Мошко прийшов до хати й свариться з жінкою:

— Ти не могла ще зо два дни посидіти? Таке файне лоша втекло. Іде Мошко до Івана та й розказує йому:

— От було золоте лоша! Але втекло. А Іван каже:

— Най би була жінка ще сиділа. Вона лихо гріла. Іван сидить і робить макогін. Питає Мошко:

— Чуєш, Іване, що ти таке робиш?

— Молодило роблю одному панови, — каже Іван.

— Та й що з цим молодилом робити?

— Жінку відмолоджувати. Бо в того пана жінка стара, а він хоче, би була молода.

Мошко каже:

— В мене жінка така стара зробилася, на тім яйци сидючи. Я би хотів, аби вона відмолодла.

— Як ти хоч’, то давай гроші.

Мошко пішов до хати, взяв гроші і заплатив Іванови. І питає:

— Що я маю з цим молодилом робити?

Прийдеш додому і скажеш жінці, щоби вона зібралася так, як до школи. І би вона дивилася в дзеркало, чи файна, чи ні. А ти станеш ззаду жінки і цим молодилом вдариш її по голові. Але фест. І вона відмолодне.

Взяв Мошко «молодило» і пішов додому д’жінці. І каже:

— Ну, Сурко, збирайся так, як до школи. А Сурка питає:

— Що ти хоч’ зі мною робити?

— Нічого не хочу. Збирайся. Жінка зібралася, а Мошко каже:

— Дивися в дзеркало.

Жінка стала коло дзеркала та й дивиться. А Мошко став ззаду і ударив жінку макогоном по голові. Жінка впала і вмерла. Мошко сіпав її сюди-туди — жінка не рухається. Лишив Мошко жінку в хаті і побіг до Івана. Каже:

— Йой, Іване, що я собі зробив!

— Що, Мошку?

— Я жінку вбив. Ти мене добре нарадив. А Іван каже:

— Мошку, добре ти зробив. Тепер, — каже, — бери поховай жінку і женися другий раз. І буде в тебе молода жінка.

Отак Мошко з Іваном виграв.