Іспит на злодія
Українська народна казка Бойківщини

Був чоловік, що шукав такого слуги, аби вкрав і йому приніс. То на базарі мож було щось таке найти, такого «робітника». Найшов він одного такого, а той каже: — Я вкраду.

— Як украдеш, то добре, будеш у мене добрий слуга. Ходи зо мною. Але коли ти мені покажеш, що ти то зробиш, що можеш красти?

А той каже:

— А во веде жид козу. Я зараз її вкраду.

— А як?

— Та увидите.

Він раз-два роззув чоботи, забіг наперед того чоловіка з козою, кинув єден чобіт на дорогу, а другий — під паху, побіг з ним далі вперед та й кинув на дорогу другого чобота. Чоловік з козою підійшов — чобіт на дорозі. Єден. Та що йому з єдного чобота? Лишив його геть. Пройшов з козою трохи далі — ага, є й другий чобіт. Треба повертати по той перший. Козу вже не завертає, прип’яв її, а сам вернувся по той чобіт. Той вернувся, а той козу вкрав. Чоботи є, а кози нема. Шукає, шукає — нема.

А той повів собі козу до хати, зарізав її, завив м’ясо в шкіру, та й несе собі на плечах.

А жид далі шукає кози. Нема. Пішов шукати в лозові корчі. А хлопець раз-два сховався за лозовий корч, голову з кози наставив крізь корч та «ме-ге», «ме-е-ге».

— Йой, — каже жид, — любочко моя, як ти тут зайшла? Зараз, зараз. Зараз іду.

Жид все ближче, а то млака, жид все ближче, а то ще більша млака. Як козу врятувати? Жид скинув сподні, скинув кальсони та й іде млаками козу рятувати. А той вискочив та й украв кальсони й сподні, й мешти, та й тоти чоботи — все. Жид до кози, а то сама голова.

Приносить він то все додому, а ґазда каже:

— Добре, будеш у мене добрим слугою. А тепер заложімся, хто з тої кози буде перший м’ясо їсти.

— Та хто ж, я чи ви? А той каже:

— Та я буду.

— Ви все прикажете, все розкажете — і я маю се робити, як і скажете. Але хто ж буде перший козу їсти?

А жінка варить м’ясо з кози. Вже коза й доварюється. Цей вийшов на двір. А шкіра висіла надворі, аби схла. Він змінив голос та й каже надворі:

— Skwra juz jest, zaraz będzie i koza. Сказав це голосно, влітає досередини й каже:

— Уже постерунковий прийшов та шкіру пізнає. Ховайтеся десь. Ґазда утік до других покоїв, а той собі сів та й їсть м’ясо. Той чоловік чекає зо дві години — нема постерункового. Входить він і каже:

— Ну як, пішов постерунковий?

— Та пішов. Але хто їв м’ясо перший?

— Ага, — каже. — Як побудеш у мене рік, то ти й з мене портки стягнеш, як з того жида. Я тобі плачу за рік та й іди собі з богом.

Взяв він гроші та й пішов геть.