Адам і Єва
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Діло було колись, як ще люди не велись. Бог глинки накопав і холоші підкачав. Потім формочку зробив, чоловіка зліпив. Зліпив ноги, зліпив руки, далі бог набрався муки. Прилетіла іще й муха:

— Приколи ще ніс і вуха.

Ніс і вуха приколов, задумався і змолов:

— Дірочок — хоч грай у дами, нехай буде це Адамом.

Спить Адам, ноги задер, поки бог ребро оддер. Положив ребро на лист, а Сіркові це й уміст. Схватив ребро та й у ліс. Бог довго стояв, кричав, пару з дерева качав. Добра пара, хоч і з древа. Нехай буде оце Єва!

Пішла Єва в сад гулять, та якось на древо глядь. Кругом древа обвив змій та й говорить слово їй:

— Ех яблучко, молодице, нехай буде це кислиця.

Єва яблучко вкусила і Адамові струсила. Їсть Адам, пузо в’яже. Та тихенько Єві каже:

— А ти, Єва, чого гола?

— А ти, Адаме?

Побалакали, змоглися та й листячком покрилися. А бог ходе все садами та гукає все:

— Адаме!

Адам довго мовчав, а потом і закричав. Бог прийшов, їх під листячком найшов:

— Ах, ви свині, а не люди, що ж із вами далі буде? Як ти, Єва, вміла красти — будеш увесь вік на Адама прясти. А ти, Адам, вмів брати — будеш увесь вік на Єву землю орати.

І випхнув бог людей із раю. А я свій розказ закінчую.