Архип-музикант
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Архип-музикант жив колись біля Сухої Верби, хто його не знає! Це був такий на всі руки майстер! Лопату чи щось інше, то все зробить! А вже на весіллі чи в якій іншій компанії, тільки його й слухай. Як почне бувало розказувати, Господи, твоя воля! Звідки то береться, ніби з рукава сипле.
Коли був ще парубком, то любив випити, а коли постарів, кажуть, перестав. А як, бувало, під хмельком, то такого нарозповідає, що наш брат і в сумерках боїться надвір носа висунути, а йому байдуже, будь-куди піде опівночі. А відомо, що музикант, що мірошник самому нечистому, прости Господи, ніби родичі.
Одного разу йшов, кажуть, з весілля близько опівночі. Раптом чує, хтось їде позаду. Тільки хотів з дороги звернути, а коні й зупинились біля нього. Бачить, пани в бричці.
— Здрастуйте, Архипе, — кажуть.
— Здрастуйте, панове!
— Сідай, — кажуть, — швидше, поїдемо з нами.
— Куди?
— До нас на весіллі грати. Ми вже в тебе вдома були, нам сказали, що ти на весіллі. Ми туди, кажуть, що тільки-но пішов, насилу догнали! Сідай, будь ласка! Ось тобі й завдаток!
Архип узяв гаманець, помацав, багато, здається . Він і сів, а спитати, хто та ще з похмілля й на радощах, що гаманець у кишені, й забув.
Ось приїжджають, будинки такі, що Господи твоя воля! А в них панів, панів, панів, а на столах їсти й пити — душ на сто. «Де це я? — подумав Архип. — Таких панів поблизу й нема!»
А вони, знай, чарку за чаркою. Архип не довго думаючи за скрипку та давай грати гопака, а пани давай танцювати. Хто на столах, хто на стінах. Дивиться Архип і дивується, що панство так танцює. А потім посідали за стіл вечеряти та і йому дали шматок чогось, спробував — смачне.
— Нехай, — каже, — дітям замість гостинця буде.
І за пазуху. А тут півень. І Архип ніби прокинувся. Дивиться, темно, озирнувся, сидить в болоті стоїть. Став вилазити, то виліз, а вийти не можна. Будови якісь навколо, а ніч темна. Дав бог, почало світати. Придивився Охрім, а він у порожній винокурні, що колись була навпроти волості. Перехрестився Охрім і звідти! А по дорозі думає: «Не біда, що завели бісові чорти в порожню винокурню, а все ж заплатили непогано». Він за гаманець, а там онуча якась, а в ній углі. Він за пазуху, а там чорт зна що!
А ось іще розповідав, що грав він якось на весіллі опівночі, Коли всі вже підвипили, та не вгодили чимось Архипу, він за шапку і тільки його й бачили... Йде, дивиться, будинки якісь, а в них дуже багато людей! Свічки сяють, пани метушаться, музикант пілікає, старається.
«Я не так би заграв! — думає Архип. — Дай-но зайду. На весіллі музикант ніколи не буде зайвим». Тільки він про це подумав, як вибігають пани до нього, в пояс кланяються.
— Заходь, — кажуть, — будь ласка, до нас! Архип заграв. Приїхав ще один пан.
— Ти хто такий? — питає пан.
— Архип-музикант!
— А навіщо ти тут уночі граєш?
— У панів на весіллі, — говорить.
— Ти п’яний чи що?
— Та поки що ні, — каже Архип.
— Сідай же, — каже пан, — на воза, я тебе награю!
Привезли, поклали. Архип заснув. А то пан зі становим їхали вночі, а Архип у порожній хаті біля дороги грає. Ось привезли його і в «холодну». А вранці, каже, так йому награли, що він стрибав, лежачи, гопака.