Аюга
Українська народна казка Бойківщини

В одному селі жила пара молодих людей, і народилася в них дівчинка. Батьки дуже любили її, свою крихітку, дуже її пестили. Росте та дівчинка, росте, і хто її на руки візьме, все приспівує: «Аюга, Аюга». Звати дівчинку було Гафійкою, а батьки її так любили, що називали пестливим ім’ям «Аюга».

— Аюга, яка ти гарна, які в тебе оченьки голубі, які в тебе рученьки пухкенькі, які в тебе ніженьки ніжні! Красуня ти наша, Аюга! Гарненька ти дівчинка наша!

Мати візьме на руки, співає:

— Аюга, яка ти гарненька...

Бабця візьме на руки — те саме співає:

— Аюга, яка ти гарна бабина внученька...

Росла дівчина, скоро вже і в школу треба йти, а воно таке, що тільки б на руках сиділо та слухало, як його вихваляють. Дитина як дитина, але кожну дитину треба чогось учити.

Одного разу батько з матір’ю поїхали у місто, і осталася Аюга з бабусею. Та нараз бабуся занедужала. І говорить:

— Аюго, ходи до мене, я тобі щось скажу. Попрошу тебе щось. Допоможи мені.

Дівчина підійшла, а бабця й каже:

— Аюго, гарненька моя внученько, піди принеси водички. Та й дровець принеси. Та напечи нам пампушок, бо завтра свято буде, а я нездужаю.

А дівчина розсердилась і каже:

— Бабусю, ну як же я можу йти? Ти ж бачиш, які в мене ніженьки гарні, які в мене рученьки пухкенькі, а оченьки які в мене. Яка я гарна! А на подвір’ї холодно, я ще можу поморозитися. Не піду я на подвір’я.

А бабця їй:

— Піди, внученько, піди. Бачиш, що я нездужаю. Тут підійшла подружка Аюги Маруся і говорить:

— Бабусю, я вам допоможу.

Пішла, принесла водички, принесла дровець, розпалила в кухоньці. А бабуся встала, розробила тісто і напекла смачних пампушок. Як тільки витягла їх з печі, внучка Аюга підійшла до неї й каже:

— Бабусю, дай мені пампушок. Я дуже хочу їсти. А бабуся їй:

— Ой внученько, не можна, бо ти рученьки попечеш! Та свої ніжні пальчики обмажеш. Не можна тобі брати цих пампушок.

Взяла бабуся найгарнішу пампушку і віддала подружці Марусі. Та взяла, подякувала, а Аюга розсердилася. Та як стукне кулаком по столі! І вибігла надвір. А коло їхньої хати був ставочок. Вона вибігла на місточок коло ставочка і почала співати пісеньку. Не проспівала її, а проплакала:

Аюга, Аюга, яка ти красива!

Яка ти гарненька!

Які в тебе очі голубії,

Які в тебе рученьки пухкії,

Які в тебе пальчики ніжні,

Тільки на піаніно грати.

А ніженьки які твої!

Ох і гарна ти, Аюга! Тоді підняла вона свої рученьки вгору, а з рук зробилися крила. Хотіла вона на місточку ступити, а з її ніг зробилися ніжки лебедині. Як побачила вона у воді своє відображення, то так згори й шубовснула в воду.

І тепер плаває вона по ставочку і нічого не говорить, тільки кричить:

— Аюга! Аюга! Аюга! Аюга!

Забула вона людську мову і довго плавала в ставочку лебединею. Та й сховалася в казці. Добрі діти — батькам вінець, а лихі — конець.