Баба і горох
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі, був собі дід. І була у нього дуже розумна баба. Та така розумна, що одного разу надоїло їй життя на землі і вона вирішила полізти на небо. От баба каже дідові:

— Давай, діду, виростимо горошину та таку, щоб ти по ній виліз сам на небо і виніс мене у мішку.

А в їхній хаті підлоги не було, а був мазаний діл. Розкопали вони його і посадили горошину. Почали за нею доглядати, поливати. Виросла горошина до стелі, то баба заставила діда прорубати стелю. І продовжували вони її поливать і доглядать. Рослина доросла аж до солом’яної покрівлі. Тоді баба діда заставила роздерти кулики. А горошину знов поливають. І ось нарешті виросла вона аж до неба.

Тоді дід бабу вкинув у полотняний мішок, закинув його за спину, а кінці мішка взяв у зуби і почав лізти по горошині на небо. Трохи підліз, а баба з мішка питається:

— Чи скоро небо?

А в діда рот зайнятий, сказати не може, тільки

— Гу, гу.

А від того, що баба була дуже розумна, то почала кричать на діда:

— Діду, скоро небо?

І так декілька разів підряд. Тоді дід розсердився, як крикне:

— Скоро!

Мішок із зубів випав, баба впала на землю і вбилася.

А дід сам виліз на небо та там прижився. Став жить-поживать і горя не знать без розумної баби.