Баран і козел
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили дід і баба. І був у них цап і баран. Стали вони старі, і дід з бабою стали вже їх вигонить. Вони пожурилися, пошили собі торбину, узяли туди харчів і пішли плачучи.

Ідуть-ідуть собі, коли лежить вовча голова. Вони забрали і вкинули в торбину. Ідуть далі, коли вовки кашу варять. Вони підійшли до них, сказали

— Добрий день!

А у них із торбини виглядала вовча голова. І вовки полякалися. І тоді один вовк і каже:

— Я піду по воду.

Та як пішов, то й не прийшов. А другий каже:

— Я піду по дрова.

Та як пішов, то й не прийшов. А цап та козел доварили кашу, наїлись і пішли собі.

І настала ніч. Вони дійшли до дуба і полізли на дуб: козел перший, а цап нижче був. Козлу щось приснилося, і він упав на цапа. Вони як злякались і дуже бігли. А тоді вони зупинились і добігли до села, знайшли собі хату пусту і спали собі.

І жили вони, поживали і горенька не знали.