Блоха та муха
Українська народна казка про тварин

Летить муха з города, а блоха у го́род скака. Та й зострілись. Давай розпитуватись. «Я, — каже муха, — не найшла добра у городі. Ото як попоїли, зараз усе поприбирали, позапирали, а ти і літай собі цілий день голодна. Та і голодній не дають спокою: то женуть, то трують; а у слободі я буду щодня наїдена і напита. Хоч і поїдуть де, я до дітей примостюсь та усе-таки наїмся. А ще як у сметану заберусь! У городі коли-не-коли її побачиш, а коли і доведеться залізти у неї, то лакей витягне, обсмокче та як шкваркне об поміст, то тобі днів двоє ребра болять. А у слободі як упадеш у миску з сметаною, то баба так тебе ложкою у сметані і викине геть; така розкіш; їж, стільки душа бажа». — «А я, — каже блоха, — думаю це у город, бо у слободі народ усе робочий та худий, рідко коли у хаті і сидить, а не то, щоб спати; так собі цілий день голодна і блукаєш. Нападешся з голоду на кішку, а та тобі усі очі видряпа. А хоч хазяїн із роботи вернеться, що ж?

Хіба він постелеться до діла? Де упав, там і заснув — чи на твердому, то й на твердому, та так тебе інколи придаве, що аж маслаки тріщать. А у городі я залізу де-небудь у перини, ляже пан ситий такий, там-то мені і найда».