Бог і циган
Українська народна казка Гуцульщини

Циган їхав усюди по селах. Та й так йому склалося, що погинув йому кінь, а циган з дітьми лишився на возі під будою. І надійшов бог. Та й каже циган: — Боже, дивися, що ти зробив. Чим я потягну віз, як мені скажуть відци виходити? Якби я був на твоїм кріслі і дивився згори на землю, я б такого не зробив. А бог сказав:

— Іди сідай на то крісло, де я сиджу. Побачу, що ти зробиш. Циган пішов на то крісло, сів, дивиться, а там бідна вдова, що п’ятеро дітей має, пішла до багачки прати плаття. А багачка нарихтувала їй дві миски муки. Хотіла дати за то, що вона їй пере. Бідна випрала коло річки то плаття та й прийшла до багачки, поскладала на жердку та й каже багачці:

— Я піду на час зізнати свої діти, а потому прийду та й вам це плаття повішаю.

А багачка собі подумала: «Може, вона й не прийде повішати шмаття». Та й одну миску висипала назад у ґелетку. «Як вона не прийде повішати шмаття, то лиш одну миску дам».

А бідна відознала за діти та й прибігла і повісила плаття. Багачка ще не встигла набрати назад другу миску, а циган вздрів, що то така неправда, та й багачку знищив.

Тоді прийшов бог та й каже:

— Ну що ти, цигане, доброго зробив? Видиш, — каже, — ця жінка з п’ятьма дітьми жила би попри цю багачку. То помогла би багачці, то помогла би. Та й щось би заробила, та й вони би жили. А ти, — каже, — взяв та й знищив багачку. Та й бідній вдові не буде де заробити. Та вона згине, та й її діти. А коня я в тебе забрав, аби ти не мучив коня та й своїх дітей, аби ти розвів собі господарку. Аби зробив собі хату. Аби ти був господарем, а не мандрівником. Щоб у тебе серед зими діти на возі не мерзли.

Отак бог казав циганови, аби циган робив. А циган не хоче робити й досі.