Брат-багач і брат бідняк
Українська народна казка Гуцульщини

Один брат був бідний, а другий багатий. У бідного було багато діточок і нічим було їх прокормити. Та й сам не мав що їсти. І бідний пішов до багатого брата, щоб допоміг йому. А багатий каже йому:

— Давай я тобі витягну око, тоді дам зерна.

Та й виколов багач бідному око і дав йому зерна. За якийсь час то зерно зужилося, і цей знов пішов до брата. Каже:

— Уже не маю я що їсти. А багатий каже:

— Давай друге око, то я тобі дам.

І виколов йому друге око та й дав зерна. Якийсь час вони то зерно їли. Нарешті вже нема що їсти. Та й каже він жінці:

— Веди мене на роздорожище. Може, люди змилуються та й будуть мені давати, і я принесу додому.

Завела його жінка туди, він там просив та й годував напрошеним своїх дітей. Одного разу жінка не змогла піти за ним, щоб привести його додому, і він пішов навманця́. Зайшов у ліс, виліз на якесь дерево, щоб його звірі не розірвали, і там ночував. Чує, щось шумить, гутить. Нараз чує, щось під деревом є, якісь звірі чи що. А то нечисті духи посходилися і дають старшому звіт. А сліпий на дереві все чує. Один каже:

— Я брата підкусив ^*, щоби братови очі витяг. Та й той сліпий. Другий каже:

— Я воду запер у селі. Люди й худоба гинуть без води. Третій каже:

— Я в короля дочку спаралізував, і вона слаба дуже. А старший каже:

— Тут, коло цего дерева, є така травичка. Роси з неї набрати і тою росою очі промити, і чоловік уздрить, буде видющий.

А за воду каже старший таке:

— Там на краю села є великий камінь. Скликати людей і відвалити той камінь, і відти потече вода. А дочку того короля мож вилікувати, як під другим деревом від цего дуба зілля нарвати і наварити його. І буде вона його пити три рази в день, і стане здорова.

І порозбігалися рогаті. А він помаленько злазить, узяв рукою роси з травички, намочив у росі руки, обмив тою росою очі і зразу вздрів.

Прийшов він додому, і жінка зчудувалася і втішилася, що він уздрів. І сказав він жінці, аби варила то зілля, яким він мав королівську доньку лікувати. А сам пішов на третє село, де нема води. Найшов той камінь і скликав людей. Камінь відвалили, і пішла вода. Люди втішилися, дали йому фуру збіжжя і завезли йому то збіжжя додому.

Тоді він узяв ту воду, що жінка з зіллям варила, пішов до короля і зголосився, що буде лікувати його доньку. Взяли його в палац і сказали йому, що як не вилікує, то й він не жиє. Але він був певний, що вилікує.

І вилікував він ту королівську доньку, і його нагородили, і він збагатів.

А багатий брат позавидував йому, що він так добре жиє і все має. І питає, як йому це прийшло. І бідний розказав, яким чудом він збагатів. А багач каже:

— Тягни мені очі і веди мене під того дуба, де ти був. І він його повів.

Сидить багач на дубі. Приходять несамовиті. Та й кажуть:

— Тут хтось нас підслуховує, бо в тім селі вже є вода, і королівська донька подужала. І той бідний вздрів на очі.

І вони вилізли на дерево, найшли його там і закатрупили ^*.