☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Брехачі
Українська народна казка Гуцульщини

Були два молодці. Вони не хотіли нічого робити, а лиш хотіли їсти й пити і файно жити. А за що їсти й пити? Піти красти, то зловлять і будуть судити, а як брехати, то не будуть карати. І пішли вони селами брехати. І каже один другому: — Я буду брехати, а ти меш за мною побріхувати.

Зайшли вони якраз на полуднє в один колгосп. А там купа людей полуднували. Прийшли ті брехачі. Та й один підійшов, а другий ні.

— Добрий день! Питається голова:

— Відки ти, чоловіче?

— Я, — каже, — з цілого світу.

— Як ти з цілого світу, то що ти чув по світі? Каже він:

— Аби таке ніхто не видів, як я видів. Я в одному колгоспі робив бригадиром. У мене була бригада, і було в ній три парі коней і п’ять чоловік, а я шестий. Зачало гриміти та лускотіти. Та як зірвався страшний град, то побив усе на горах. А наших три парі коней і шість чоловік витримали під капустяним листом. Видите, в чім я є? Я би хотів, щоб ви мені щось дали. Може, хтось мені поможе.

Дали йому люди грошей, дали попоїсти. Спомогли його люди. Брехач відійшов геть і прийшов Побріхач.

— Добрий день! Питаються його:

— Відки ти, чоловічку? А він те саме каже:

— З цілого світу.

Люди розказують йому про той град і про те, що сховалися люди й коні під капустяним листом. А Побріхач каже:

— Де неправда. Не може бути, щоб три пари коней і шість чоловік під капустяним листом виховалися. В нашому колгоспі була така капуста, що дванадцять коней не могли вирвати корінь з землі. Але такого великого листя на ній не було.

Колгоспники підгодували Побріхача, дали йому харчів на дорогу. Вже мають вони оба з чим іти.

Другої днини заходять вони в другий колгосп. Один лишився, а другий пішов до людей. Прийшов, а люди якурат обідають.

— Добрий день!

— Добрий день. Питаються в него:

— Відки ти, чоловіче?

— З цілого світу.

— А що ти бачив, як був по цілім світі?

— Я таке, — каже, — бачив! У селі, де я родився, збудували такий великий клуб, а на клубі вежу поклали. Така вежа, що під саме небо. Як сів на неї орел, головою в небо вперся. Я маю таку справку в кишени, що збираю гроші. На драбину, щоб на небо лізти та того орла зняти. Та й на жовтневі свята прапор на тій вежі почепити. На таку драбину гроші треба.

Каже голова колгоспу:

— Давай, чоловіче, справку, з якого ти села. Шукав він по кишенях справку і не міг найти.

— Потеряв, — каже, — справку.

Але дали йому в колгоспі грошей, що міг купити бочку горівки. Той відійшов, приходить Побріхач. Питаються його:

— Відки ти, чоловічку?

— Та я з цілого світу.

— Та тут уже, — кажуть, — був чоловік з цілого світу. Казав, що такий великий клуб збудували. Як сів на вежу орел, головою в небо впер. Та просив грошей на драбину, аби виліз на ту вежу.

Каже Побріхач:

— Це є брехня. Такого клубу ніде нема. У нашім селі, — каже, — збудували школу. Таку велику, що як майстер добудовував на школі голубник та як кинув згори сокиру, то нім сокира злетіла на землю, зогнило топорище. А майстер і дотепер сидить там, на голубнику, бо нема драбини, нема чим відти злізти. Поможіть, — каже, — щоб ми зробили драбину та врятували чоловіка.

Ці набрали грошей, купили горівки, добре напилися. А за решту грошей купили горнець, та й байці конець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області 17 лютого 1985 року Мохначук Ярема Петрович (1916 року народження)