Українські казки

Біда сама не ходить
Українська народна казка Кіровоградщини

В одному великому морі жила рибка-мама з своїми дітками. В хаті у них було завсіди тепленько, затишно. Мама дуже любила своїх діток. Та лихо не спить як серед людей, так і серед риб. Прийшло воно і в цю хатку. Заслабла мама-рибка. Лежить один день, другий, плаче, кричить, а дітки нічим помогти не можуть. Попливли вони на берег, сіли та й плачуть. А тут ворона бродить. Підходе до них та й питає:

— А чого ви плачете?

— Плачемо, бо наша мама хвора і помирає, а ми їй нічим не можемо допомогти.

— То я допоможу, — каже ворона, — я її вилікую.

Пірнули рибенята та й винесли свою маму. А ворона каже:

— Я буду лікувати її сама, а вас щоб тут не було. Якби вона не кричала, не приходьте. Інакше зірветься все лікування.

Одягнула ворона білий халат та й заходилася «лікувати» — клює собі рибу та й смакує. А вона кричить, проситься:

— Дітки мої, боляче мені!

Кричала, кричала та й стихла. Ворона знялася та й полетіла. Приходять рибенята-діти, а з мами — тільки кістка. Тоді вони все й зрозуміли. Довго плакали, сумували і більше нікому не вірили.

Отак і серед людей: живеш коло людини, а її не знаєш. І може найближча людина засунути пазурі тобі в душу.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

198 (8095). Біда сама не ходить. СУС —. Записала Ковбасюк Ольга 2010 року. Добровольська Надія Лук’янівна (1946). Кіровоградська область, Ульянівський район, Лозувата