Біле диво
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Маленька дівчинка Тетянка живе разом із батьками у великому місті. Вона навчається у школі і влітку їде у село до бабусі. Там дуже гарна природа, багато ставків, дерев, квітів. Тут дівчинка любить відпочивати.
Одного разу Тетянка разом із подругами пішли купатися на місцевий ставок. Там був красивий канатний міст, який висів над самою водою і легенько погойдувався. Цей чудо-міст вів на середину ставка, де знаходився невеличкий острів, і місцеві жителі дуже любили там відпочивати. Діти йшли по мосту, потім зупинилися і почали дивитися на воду. Від самого берега до середини ставка росли красуні-лілії. Вдень, коли яскраво світило сонечко, вони розцвітали, а після обіду квіти закривали свої пелюстки і засинали, щоб зранку знову прокинутися.
Тетянка дивилася вниз на лілії і не могла налюбуватися ними. Здавалося, ніби вони говорили: «Добрий день, чудова дівчинко! Це тобі і іншим людям ми даруємо свою красу». Аж ось одна із лілій посміхнулася до дівчинки і заговорила:
— Ми все про тебе знаємо. Ти добра дівчинка. Жодного разу ти не кривдила нас, не зривала водяних квітів і не викидала на землю. А без води ми гинемо і зникає наша краса. За те, що ти нас любиш і милуєшся нами, ми можемо тобі розповісти про те, що тебе цікавить.
Заплющила Тетянка очі, бо думала, що то все їй приснилося, але почула ніжний тихенький спів, який линув знизу, де були лілії. А коли відкрила очі, то побачила, що квіти посміхалися їй і звали до себе...
Тетянка швидко збігла з мосту і опинилася на березі, біля води, біля самих красунь-лілій. Вони ніжно колихалися на воді. Одна з них, найкраща, знову тихенько заговорила до дівчинки і запитала, про щоб вона хотіла почути від незвичайних квітів-красунь. Тетянка задумалася, а потім попросила:
— Розкажіть мені про те, звідки ви тут з’явилися?
І квіти одна за одною почали розказувати про себе.
— Колись у давнину на хуторі Платоновому жила сім’я Симиренків. Вони були добрими і працьовитими людьми. А ще дуже любили старовинні ставки, які знаходилися недалеко біля лісу. Влітку Симиренки приходили відпочивати до води, любувалися навколишньою красою. Їхня сім’я обсадила ставки вербами, що схиляли віти до води. Вдень у воді було видно голубе небо і сонечко, білі хмаринки пропливали у небесній блакиті і теж відображалися у воді. Уночі на ставку відображалися самотній місяць і красуні-зірки. Інколи вода починала хвилюватися, бурлити, і тоді з води виходили русалки, сідали на березі і співали сумних пісень.
Пройшли роки. Змінилися береги ставків, було викопано ще два нові. І в одному з них вирішили посадити лілії. А де ж взяли ті лілії, тобто нас? Ми жили у старовинному ставку біля села Орловця, у Заводищі. Знайшлися сміливці, які обережно викопували із дна ставкового водні квіти, а потім їх везли до Симиренківських ставків і обережно опускали у воду. Спочатку здавалося, ніби ми тут прижилися і нам тут добре. Але нам так хотілося до себе, додому. І через деякий час майже всі лілії загинули від туги за рідними місцями. Тоді знайшовся один мудрий чоловік, який запропонував свій спосіб посадки водних лілій.
Але потрібно було знайти сміливців, які б могли на кілька метрів зануритися у воду і висадити у ставкове дно квіти. Такі сміливці знайшлися. Кілька днів чоловіки пірнали на дно ставка, садили лілії, але через деякий час квіти спливали на поверхню і гинули. Тоді хтось запропонував узяти ящики із землею, посадити в них лілії і занурити все це у дно ставкове. Так і зробили. Цей метод виявився найкращим. Прижилося кілька красунь-лілій. Потім, коли ми зрозуміли, що це наша домівка, то вирішили тут жити і розмножуватися. Так цей чудовий ставок став для нас найкращим місцем на землі, і ми даруємо свою красу людям.
Дівчинка слухала розповідь красуні-лілії, затамувавши подих. Вона не могла налюбуватися цим білим дивом. Потім вона розповіла про цю історію своїм подругам, бабусі й дідусеві, татові і мамі. Тепер влітку, коли розцвітають диво-лілії, Тетянка і всі її рідні поспішають на сільський став, щоб помилуватися красунями-ліліями, справжнім білим дивом.