Білокоров
Українська народна казка Гуцульщини
У тата й мами була дочка. І нагуляла собі дитину. Народила хлопчика. Та віднесла його в ліс і лишила там, маленьку дитинку. А сама пішла додому.
Надходить до цего хлопчика біла корова. Зачала корова на цего хлопчика дихати, вгрівати його. І лягла біла корова коло хлопчика, присунулася до него, і хлопчик зачав ссати її. Ссав він три тижні і за той час уріс такий, ніби йому було десять років. Наближається осінь. Каже йому корова:
— Білокоров, там під ялицею є роскаль *. І сокира. Зарубай зруб, щоби ми мали приміщення. Бо буде зима.
Білокоров пішов найшов роскаль, найшов сокиру і побудував зруб. І біла корова плекала його у тім зрубі піврік. А в піврік каже:
— Ану бери хитай цего дуба.
Похитав Білокоров дуба — не годен ще. Плекає його корова ще піврік.
— Бери, — каже, — ще раз цего стовбура і рви його. Попробував він рвати, а він ще не годен. Плекає його корова ще піврік. І так плекала його півтора року.
— Ану тепер ловися за цего дуба.
Він ймився за дуба й вирвав його з коренем. І забив його гіллям у землю. Тоді сказала корова:
— Слухай, Білокоров. Ти вже маєш повну силу. Я тебе виплекала. Тепер я вже тебе, Білокорове, лишаю. Вже ми двоє розходимося. Іди до того дуба, він дуплавий. У дубі найдеш рушницю і то-пір *. Такий топір тяжкий, що треба волами везти. І така рушниця тяжка.
Приходить Білокоров до дуба, взяв з дуба рушницю і взяв топір. Рушницю через плече і пішов у гори високі. Іде він, дивиться, чоловік тре камінь руками.
— Ти як називаєшся?
— Трикамінь. А ти як?
— Білокоров. Питає Білокоров:
— Ти будеш мені товариш?
— Буду.
Далі пішли вони оба разом. Ідуть, дивляться, чоловік зсуває гори руками.
— Добрий день! Що ти тут робиш?
— Гори зсуваю докупи.
— Як ти називаєшся?
— Суньгора. А ви як називаєтеся?
— Я — Білокоров.
— А я, — каже, — Трикамінь.
— Ти будеш нам товариш? — питає Білокоров.
— Буду.
Вже їх є три. І пішли вони разом. Заходять у великий степ. У степу великий двір. І зайшли ці три силачі в той двір. Каже Білокоров Трикаменеви:
— Ти йди дров *. Каже Суньгорі:
— Ти вари їсти.
А Білокоров іде на польовання. Суньгора нарубав м’яса у великий котел. Їда вже доварюється. Хтось гримить у двері:
— Утвори мені двері!
Суньгора втворяє двері, входить дідо, здоровий, бородатий.
— Давай мені їсти, — каже дідо Суньгорі.
— Я тобі їсти не дам, бо як прийдуть хлопці, що я їм дам?
— Давай їсти, бо я зараз буду тобі на грудях їсти, — каже дідо Суньгорі.
Тоді імив дідо Суньгору за груди і кинув на землю. Та зняв котел з вогню, поставив йому на груди і геть виїв, котел порожній лишив. І пішов собі дідо.
Суньгора встає попарений, знов нарубує м’яса й варить, бо ті хлопці зараз прийдуть їсти. Приходить Трикамінь, приносить дрова. Приходить Білокоров з польовання і приносить три олені. Питає Білокоров Суньгору:
— Що ти, не зварив ще їсти?
— Та, — каже, не зварив, бо дуже тверде м’ясо. Тоді каже Білокоров:
— Трикамінь, вари їсти. А ти, Суньгора, йди дров, а я йду на польовання.
Трикамінь лишень їду доварює, гримить хтось у двері.
— Втвори двері мені!
Утворив Трикамінь, входить дідо.
— Давай їсти.
— У мене для тебе їсти нема, бо зараз хлопці прийдуть.
— Давай, бо я в тебе зараз на грудях виїм, — каже дідо Трикаменеви.
Трикамінь не дає. Дідо Трикаменя за груди, кинув на землю, котел з вогню поклав на груди, виїв їду і пішов. Трикамінь не має що робити, нарубує нового м’яса і знов варить їсти.
Приходить Суньгора, приходить Білокоров. Питає Білокоров:
— Та що ти, ще не зварив їсти?
— Та ні, — каже, — ще не зварилося.
І нічого не каже правди Білокорову. Каже Білокоров:
— Ти, Трикамінь, іди на польовання, ти, Суньгора, йди по дрова, а я лишаюся їсти варити.
їда доварюється. Стукає дідо в двері.
— Втвори мені двері!
— Втвори собі, — каже Білокоров.
— Я тобі кажу, втвори мені двері!
— Втвори собі, — далі говорить Білокоров. Дідо вже сам двері втворяє.
— Білокоров, що ти такий мудрий? — каже дідо. — Давай їсти, бо я зараз буду їсти тобі на грудях.
Білокоров каже:
— Для тебе в мене їди нема.
Дідо ймив Білокорова за груди, а Білокоров діда за бороду їмив і підоймив діда вгору. Та взяв свій топір, приніс діда до дуба, розколов дуба і бороду дідову в дуба. Топір витягає, дуб дідови бороду їмив. І лишив Білокоров діда в дубі та й пішов собі їсти варити.
Приходять Трикамінь і Суньгора.
— Їда готова? — питають Білокорова.
— В мене, — каже Білокоров, — готова. А тепер ви признайтеся, хлопці, що з вами було. Чому ви їду не могли зварити? Вам дідо їв на грудях? Ви не силачі, хлопці, — каже Білокоров.
Попоїли всі три, і сказав Білокоров:
— Ану йдіть, хлопці, зо мною. Будете щось видіти. Хто вам, — каже, — їв на грудях? Отого й будете видіти.
Пішли всі три дивитися до того дуба. Приходять — дуба нема і діда нема. Пішов дідо з дубом у присподню, в споди *. Каже Білокоров:
— Біда, хлопці. Мусимо йти в споди.
І Білокоров іспускає в споди Трикаменя, Суньгору і себе самого попускає, і вони все йдуть униз. Вони перше видовбали з дуба корито і прив’язали до того корита воловоди *. І спустилися вони в тому кориті в споди, а там другий світ. Є там сади файні, яблука достигають. І є двір файний. Входять туди, а там дід з дубом. Борода в дубі. Каже той дідо:
— Білокорове, пусти мене з цего дуба.
— Зараз, почекай трохи.
Пішли вони, Білокоров, Трикамінь і Суньгора, в той двір роздивитися, що там є. Входять в той двір, а там три дівчині. Одна циганка, друга попівна, а третя панська. Питається Білокоров:
— Відки ви тут, дівчата, прийшли?
— Нас, — каже, — цей дідо Ірод забрав сюди. Каже Білокоров:
— Моя дівчина буде циганка. Попівська — Суньгорі, а Трикаменеви — панська.
Тоді каже Білокоров циганський дівчині:
— Я зараз пускаю діда Ірода з дуба. Ми будемо з ним боротися на залізнім току *. Мені треба дати цебер води дужчої, а дідови Іродови слабшої.
І пустив Білокоров діда з дуба. Дідо каже:
— Добре, що ти мене пустив, Білокоров. Тепер будемо боротися. Ти відци вже не підеш, — каже дідо Білокорову.
Циганська дівчина дала цебер води Білокорову і цебер дідови. Імилися вони оба боротися, Білокоров з дідом. Білокоров забив діда в залізний тік по коліна. І топором діда вбив і в той тік залізний приплескав. Тоді сказав хлопцям:
— Суньгора і ти, Трикамінь, беремо дівчат і йдемо на той світ. Най сідають у корито ці три дівчині і сідайте ви два. І беріть мою рушницю. Я вас туди витягну. А ви мене потому витягнете, як вийдете на той світ.
Тоді Білокоров витяг їх на той світ. Вони спускають відти корито знов у споди. Тягнути Білокорова. А Білокоров найшов такий камінь, як він самий, затяжкий * і поклав той камінь у корито. І тягнуть відти Трикамінь і Суньгора. Витягли той камінь до середини тої діри. Думали, що тягнуть Білокорова. Білокоров уступився геть від тої діри. А Трикамінь і Суньгора пустили відти камінь назад. (Думали, що пускають Білокорова). Камінь упав і так розсипався, що й кусків не осталося. Кажуть Трикамінь і Суньгора:
— Уже Білокорова нема. Уже ми два будемо найсильніші в світі. Трикамінь і Суньгора забирають усіх дівчат і їхають до пана й до попа женитися. Приїхали і вже будуть робити весілля. А ту дівчину-циганочку, що мав брати Білокоров, будуть мати за служницю.
Заплакав Білокоров, як пустили вони каменя. «Відци на той світ уже не вийду», — подумав він. Та й пішов лісами й пущами на тому світі. Іде, чує, щось пищить. А там пищать змієнята малі. Бо підсувається крокодил тих змієнят виїдати. Білокоров того крокодила вбив. Тоді змієнята кажуть:
— Білокорове, ховайся, бо зараз мама прийде і тебе з’їсть. Приходить змія, мама тих змієнят.
— Хто вас, діти вборонив? — питає.
— А ви його не з’їсте, як ми скажемо?
— Ні, — каже.
— Чоловік генде * схований, Білокоров. Він нас оборонив. Каже змія Білокорову:
— Виходи відти. Що ти хочеш за те, що ти мені діти вборонив? Каже Білокоров:
— Нічого не хочу, лиш винеси мене на той світ.
— Ой, Білокорове! — сказала змія. — Воліла би дітей не видіти, як я маю тебе нести на білий світ. Але буду нести. Шукай дванадцять цебрів води і дванадцять волів.
Білокоров то все найшов, вона на себе поклала, Білокоров сів. І сказала вона йому:
— Подивлюся в лівий бік, цебер води давай мені, подивлюся в правий — вола давай.
І почала вона нести його вгору, у ту діру. Подивиться вона в лівий бік, дає води цебер, подивиться в правий бік — вола. Ще є кавалок діри на той світ, подивилася в лівий бік — нема води, подивилася в правий бік — нема вола. Він тоді втяв кавалок свеї литки і кинув їй в рот. І винесла його наверх, на цей світ.
Питає змія:
— Що ти за м’ясо мені дав, таке добре? А. він каже:
— Я втяв кавалок литки. Тоді сказала змія:
— Якби я була знала, що таке з тебе м’ясо добре, Білокорове, то була б тебе з’їла під землею.
І вона виплюнула м’ясо і притулила йому до литки назад. І то зцілилося. Білокоров дужий, та як був. Розлякувалися вони, змія полетіла в споди, а Білокоров пішов.
Іде Білокоров полями, слуги пасуть худобу.
— Що така веселість у селі, фани * повивішувані? — питається в слугів Білокоров.
— Тут, — каже, — два силачі женяться. Сьогодні весілля в попа та й у пана.
Білокоров іде на весілля до Трикаменя й Суньгори. Приходить він там, а Суньгора й Трикамінь говорять:
— Би ви тут не пускали ніяких дідів.
Суньгора й Трикамінь сидять собі з молодими жінками за столом. А на столі перед них Білокорова рушниця. Ту рушницю несли вони оба, Трикамінь і Суньгора, бо оден не міг нести. Така «легонька» та рушниця була.
Виходить циганочка надвір, а Білокоров уже коло двора. Циганочка пізнала його та й каже:
— Ідіть у хату, я вам дам їсти.
Увійшов Білокоров, дивиться, за столом сидять Трикамінь і Суньгора. Питаються весільні:
— Що це за рушниця, хто з неї стріляє? Кажуть Суньгора й Трикамінь:
— Лиш Білокоров з цеї рушниці стріляв. Але, — Білокорова вже нема. Більше ніхто з неї не стріляє.
А Білокоров, перебраний на діда старого, каже:
— Дозвольте мені на цю рушницю подивитися. Я ще такої рушниці не видів.
— Що ти, — каже, — діду, годен? Лиш оден Білокоров з цего стріляв.
Кажуть весільні:
— Та най подивиться дідо.
Дідо приходить та й рушницю в руки! Здоймив. Суньгора й Трикамінь уздріли це та й кажуть:
— Ого! Це Білокоров. Тоді сказав Білокоров:
— Ви думали, що я загинув? Що ви мене пустили в споди́? Тоді взяв він їх за руки, вивів обох надвір і повів на площу. І з тої рушниці їх розстрі́лив. І взяв циганочку за жінку. А ті дві дівчині пішли до своїх татів.
Я був у Білокорова на весіллі, пив, гуляв, набувався. І пішов до Радовець, купив дірявий горнець, та й байці конець.