В любовних ділах друзів нема
Українська народна казка Чернігівщини

Давно це було, ще як моя баба дівувала. Жили в селі дві дівки, подружки. І так сталося, що полюбили одного хлопця. Він полюбив біляву Настю, а чорнява Марина затаїла в серці велику злобу і поклялася відомстити.

Влітку підговорила вона Настю піти до річки купатися. А сама нарвала

стрілок з цибулі і всередину пустила гадюченя.

— Давай воду пити через стрілки, — каже Насті.

Настя й проковтнула гадюченя. Уже й жнива минули, і осінь. Зимою стало зле дівчині. Сохне, в’яне, ніхто не може допомогти. Так і до весни діло дійшло. Просить вона свого хлопця, щоб у ліс її зводив, хоче квіти весняні побачити. Прийшли вони у ліс, сіла Настя під сосну, а Микола пішов сон-траву шукати.

Настя й задрімала. А гадюка почула ліс та й вилізла. Звилась на грудях у дівчини і на сонці гріється. Тут і парубок з квітками. Побачив таке та як закричить. Дівчина прокинулася, побачивши гадюку від страху померла. Серце у бідної розірвалося.

От і я кажу: не довіряйте подружкам, бо у любовних ділах друзів нема.