Веселий бублик
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід та баба. Працьовиті були, ніколи не сиділи без діла. Вихідного дня пішли вони до церкви, помолилися, щоб бог дав їм здоров’я та й повернулися додому. Саме тут дідові й схотілося бублика медового. Дід і каже бабі:

— Спечи, бабцю, бублика. Я покочу його по хаті, а хто його спіймає, той і посмакує.

Баба спекла бублик. Дід взяв його, покотив по хаті і каже бабі:

— Лови, стара!

Баба по хаті ловила, ловила — не спіймала. Взяв дід бублика, пішов надвір, покотив його і каже:

— Лови, півнику гребенястенький!

Півник ловив, ловив — не спіймав. Узяв дід бублика та й пішов з ним до котика-вуркотика, що вигрівав боки на сонечку.

— Лови, котику-коточку!

Ганявся котик за бубликом — та все марно. Пішов дід до мазальниць, а вони саме підтикали дах.

— Ловіть, мазальниці, бублика!

Бігали жінки за ним до полудня, всю глину ногами порозтовкували, та все даремно.

Узяв дід бублика та й пішов з ним до рибалок, що витягли з річки сітку.

— Ловіть, рибалоньки, бублика!

Рибалки ловили, ловили, всю рибу в річку утопили, та все марно. Пішов дід на пасіку.

— Ловіть, пасічники, бублика!

Бігали вони за бубликом, бігали, вже й чуби мокрими стали — та все марно. Пішов дід до пастухів, що пасли корів.

— Ловіть, пастушки, бублика!

Малий Онисько взяв та й упіймав бублика. Надзвичайно солодким він видався хлопчині. Дідусь у вуса посміхнувся і промовив:

— Не змагайся, старосте, з молодістю.