Вовків пошанівок
Українська народна казка про тварин

Був старий вовк, що не міг уже полювати. Він ходив лісами та й дивився, чи би де не надибав що з’їсти, бо голод не давав йому дихати. Але прийшла слота, прийшов тяжкий час, що вовк не міг нігде найти навіть слимака. Але сів він під скалов та й стогне з голоду. На то надбігає хитрий лис та й каже: «Як ся маєш, пане вовче?! Ти, як видко, не зле гостив сеї ночі, коли ліг собі горілиць, аби ся сало зав’язало». — «Ох, бог би тебе побив! Ти ще з мене, старого, кепкуєш? Я добу не їв, а ти собі кепкуєш з мене?» — «Огі на тебе, старий! Та ж ти уже розуму не маєш, що цілими добами постиш?» Каже йому вовк: «Я мушу постити, бо не можу нічо зловити, бо-м старий та слабий». — «Ха-ха-ха! А то файно би було, аби і старі бігали за добичею так, як молоді. Молодий дужий, то най ловить, най бігає, а старому лиш готове брати». Вовк подивився на лиса та й каже: «Кажеш — готове брати... А відки?» — «Мовчи, старий, не базікай, але ходи у село; там попоїш, як має бути. Тепер таке, що старих годують». Но підвівся вовк та й іде за лисом.

Вийшли з ліса на поле, а лис каже до вовка: «Я тут лишаюся, а ти іди, онде на межі сидить мужик та й чекає на тебе з полуденком». А то мужик орав та й випріг воли з плуга, а сам сів полуднувати; воли полягали та й ремиґають, а ґазда полуднує. Каже вовк: «Но, а він що там робить?» — «Ади, — каже, — привів два воли тобі на полуденок та й чекає». — «Но, а ти чому не ідеш?» — «Говори ти своє; як я буду такий старий, як ти, то і мене будуть так шанувати, а тепер молодому нема що показуватися». Каже вовк: «Но, а що ж би йому казати?» Каже лис: «Ти не питай його нічо, лиш зараз берися до вола. Мужик як тебе уздрить, прибіжить до воза, ухопить сокиру та й прибіжить до тебе і порубає вола на дрібні кавалки, бо він знає, що у тебе зубів нема. Іди борзо!»

Побіг вовк д мужикові. Підходить прямо до волів та й кричить: «Ано, уставай, хло, та сокиров рубай он того красія, бо я хочу їсти». Воли як уздріли вовка, посхоплювалися з місця та й д ґазді, а ґазда таки борзо д возові та й хап за сокиру та борзо д вовкові, бо він уже підсувається д красієві. Вовк не тікає, бо гадав, що той іде сікти вола на дрібні кавалки, аби йому легше їсти. А мужик підбіг та й вовка сокиров як загатив у голову, а він лиш лаби протяг та й амінь.

Лис засміявся та й каже: «От маєш, старий, полуденок; наїв-єсь си навіки».