Вуханчик
Українська народна казка Бойківщини

Край лісу на полянці жила собі заяча сім’я: заєць, зайчиха і малий зайчик Вуханчик. Мали вони хатку, коло хатки мали городчик. Там були грядки з морквою, корчики яприни і корчини порічок. І мали зайчики такий лук, що стріляли з нього малими морквинами в сороки, ворони, щоби вони їм не нищили город.

Одного разу зібралися старий заєць з зайчихою на ярмарок купити малому Вуханчикови чобітки. А самого Вуханчика лишили дома. І дали йому лук і пару морквин, аби не понищили ворони-такоброни і сороки крутохвості грядок. А малий Вуханчик вискочив через вікно і вистріляв усі морквини. А тоді вимкнув велику моркву і стрілив через річку в ліс. І попав вовкови в черево. Вовк як розлютився на нього!

— Ти вухатий! Ти куцохвостий! — почав кричати. — Я тебе зараз їз’їм.

І кинувся вовк до Вуханчика. Вуханчик до вікна, а не може підскочити. А синички злетіли з дерева і сіли на вікно.

— Вуханчику, підскакуй, ми тобі допоможемо!

Зайчик підскочив до вікна, і вони його порятували. І скочив він до хатки, і запер вікно. Вовк до дверей, до вікна — закрито. І нічого Вуханчикови не зробив.

Старий заєць і зайчиха вернулися з ярмарку і принесли Вуханчикови чобітки. Та й дала зайчиха малому Вуханчикови медівничок.

— На тобі медівничок. За тото, що пильнував грядок.

А малий зайчик розплакався та й каже:

— А я неслухняний.

І плаче, і лапками втирає сльози, і розказує, що з ним було. І каже:

— Я медівничок дам синичкам. За то, що вони мене врятували.

А зайчик каже:

— На тобі другий медіваничок. За то, що правду сказав.