Вчи лінивого голодом, а не молотом
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік із жінкою, мали дві донечки. Одна була роботяща, цікава, а друга — ніц. Лиш тепло любила. Все грілася на печі і вставала лиш їсти. А сестра її все робила. Виросли ті дівки, що вже пора їм віддаватися. Старша цікава була, а менша — лінюх. Старшій було двадцять років, приходять старости. Та й договорилися. Тато говорить князеви:

— Береш цю старшу, але знай, що ця менша нічого в нас не робить. Треба буде робити й на цю, бо вона не віддасться.

Той подумав та й каже:

— Як жінка в мене буде цікава й роботяща, та й цего трутня коло себе вигодуєм.

А тато князя говорить:

— А як найдуться люди та й вона віддасться?

— Це не може бути, бо вона пуста, — сказав тато дівчини. А та дівчина каже з печі:

— Я не робила й не буду робити.

Роблять старшій доньці весілля. Знають вони, що на молодшу доньку весілля не буде, то на старшу роблять звучне, велике. Просять людей і з других сіл.

Відгуляли весілля. Молоді роботящі обоє, файно жиють вони. Тато й мама молодої радуються. А в кілька місяців приходять старости за цею молодшою дівкою. Тато з мамою розказують:

— Це в нас не робітна дівка.

А хлопець, що прийшов у старости, говорить:

— Я був на весіллю, вона дуже мені вдалася. Вона дуже файна. Я буду за ню все робити, аби лиш вона була моя жінка. Буду шити, мити, латати, але мушу межи люди файну жінку мати.

її тато каже:

— Добре. Але якщо договоримося і вона буде хотіти віддаватися, то в мене до вас одна прозьба. Аби ви її не били за то, що вона не робить.

Каже князь:

— Ні, не буду бити. А тато князя сказав:

— Якщо ми її вдаримо, то нам голови з плеч. Питають дівчину:

— Що ти на це скажеш? Пристаєш іти за цего хлопця чи ні? Дівчина каже:

— Хлопець удається, гани ^* не має. Але я у вас, тату, не робила та й у него не буду.

Справляють друге весілля. Старша донька старається, аби сестрі зробити ще краще весілля, як їй самій. А мама пустої дочки нічого не робить, лиш просить бога, аби дочку не били.

Зробили весілля, склали віно ^*, поклали все на фіру, молода сіла у подушки, а мама плаче. Молода говорить:

— Не плачте, мамо, нема чого плакати за мною. Я вам не робила та й їм не буду.

Приїхали до князя. Молода з подушок і на піч. А там горшки з голубцями. Сказала вона:

— Приберіть, бо я хочу на піч.

Усі весільні гості князя здибилися. Що це? Такого ще не було, щоби княгиня зразу на піч лізла. А тато молодого сказав:

— Най лізе. Приберіть, най погріється.

Закінчилося весілля, розійшлися кухарки. У цего чоловіка, ґазди цего дому, було семеро дітей. І кожний мав свою роботу. Рано хлопці запрягають коні, їдуть у поле по снопи. А мама з дівчатами пораються. А невістка на печі собі лежить. Мама варить їду.

Поприходили тато з синами з поля. Каже господар:

— Давай, жінко, їсти.

А старий завів у сім’ї такий звичай: сідав перший за стіл і питав, хто що робив. Так і цего разу спитав. Мама відповіла:

— Всі робили.

— А невістка? — питає старий.

— Спала на печі. Старий каже:

— Потихеньку говорім, нехай собі спить.

Посідали їсти, а невістку ніхто не кличе до стола. Пообідали і кожний до свої роботи. А невістка на печі. І їсти їй не дали.

Прийшли ввечір з поля, мама дає вечерю. А невістка на печі. Питає старий:

— Хто що робив? Мама:

— Всі робили.

— А невістка?

— На печі, — відповіла мама.

Повечеряли і полягали спати. І старий приказав із стола все позабирати, щоб стіл був чистий. І все позабирали і поховали.

Мама невістки давала їй дома їсти на піч. А в невістках ніхто не подає. Вона говорить до чоловікової мами:

— Ви думаєте подати мені їду чи ні?

— Заробиш, дитинко, та й будеш їсти. А невістка говорить:

— Я в мами не робила та й у вас не буду. (У неї ця бесіда за рядом ^* іде).

Так вона пропостила добу. Другого ранку всі, як звичайно, пішли до роботи. А невістка на печі була. А перед обідом устала, убралася, взяла коновки і пішла по воду. Керниця була на подвір’ї. Принесла вона води.

В обід приходять усі з роботи, а старий сідає за стіл і питає:

— Хто що робив?

— Всі робили, — каже мама.

— А невістка?

— Принесла двома коновками води. Старий каже:

— Дайте їй ополоник води. Най нап’ється.

Пообідали всі і далі до роботи. А та випила ополоник води і сидить на печі. Мама варить на молоці кашу. Невістка, встає, мішає кашу. Помішала і далі на піч.

Ввечір прийшли всі з поля. Старий питає:

— Хто що робив? Мама:

— Всі робили. Старий:

А невістка?

— Помішала кашу.

— Дай їй ополоник каші.

Мама подала невістці ополоник каші. Невістка з’їла і далі сидить на печі.

На третій день рано всі, як звичайно, до роботи. А мама невістки приходить доньки знати ^*. Донька злізла з печі, мама питає:

— Не б’ють тебе, донечко? Каже донька:

— Ні.

— Простибіг ^* їм, що не б’ють, — каже мама. А донька їй:

— Мамо, ходім робити. Бо тут такі люди, що як не будете робити, їсти не дадуть. А ви з чужого села, вам треба їсти дати. Ходім коло печі поратися.

І мама береться до роботи. А сваха каже:

— Сідайте, ви в гостях, не до роботи вам братися. Приходить старий із поля, привитався із свахою, сідає за стіл, питає, хто що робив. А невістка коло печі й миски миє, і борщ помагає робити — вже роботяща стала. Мама відповідає старому:

— Всі робили.

— А невістка?

— Так помагала коло кухні поратися, що глота ^* з нас двох була. Старий:

— Якщо так, сідаєм усі разом за стіл. Приймили й сваху. За столом знов питає сваха:

— Не б’ють тебе?

— Ні, — каже, — лиш такі чудні люди, що як не робиш, їсти не дають.

А сват каже:

— Учи лінивого голодом, а не молотом.

Приходить її мама додому, а тато до встріту ^* йде і питає:

— Як там донька жиє? Не б’ють її? Каже стара:

— Слав богу, ні. Вже зачала наша донечка поратися коло печі. Пообіцяла в поле ходити і робити так, як усі роблять.

І зачала невістка в поле ходити з усіма разом. І зробилася вона з пустої роботяща. І така й по сьогоднішній день.

Впав з полиці горнець і байці конець.