Відьма
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Колись давно жив у нашому селі чоловік, з якого дражнилися Петро Качечка (з діда-прадіда ходили вони перевалюючись з ноги на ногу, як качки ходять). Був той Качка холостим.
Дожив до сорока років та й надумав женитися. Ні одна дівчина чи молодиця заміж за нього не йшла, стидалася його качачої ходи.
Ото й вирішив наш Петро піти до відьми, що жила на вигоні. Її двір сільські баби обходили десятою дорогою, а мужчини, як проходили мимо нього, знімали шапки та хрестилися. А малих дітей лякали тою відьмою, коли не слухалися або не влягалися спати чи погано їли.
Знайшлася у Качки вільна година саме в святу неділю. Крадучись поза селом, дістався він до двору відьми. Страшенний вітер знявся у ту хвилину, коли він зайшов на двір страшної карги.
Петро крутнувсь, хотів тікати, та наче якась сила прикувала його до місця, а тоді штовхнула в плечі так, що він вкотився у самі сіни. Скрипнули двері, у сіни висунулася відьма.
«Боже! Що ж то за страхолюдина! — подумав наш Петро. — Невірна, горбата, і ніс кривий, очі вилупкуваті, сиві патли вилізли з-під платка, а в роті один зуб
стирчить, та й той гнилий. А дух від неї йде!»
— Довго ж ти до мене збирався, Качечко! Ждала я тебе ...
— Та я ... я ...
— Заходь сміливіше до чистої хати, сідай осьо тут, під іконами.
Сидить наш Петро, білий, трясеться, а відьма тим часом на стіл їсти ставить.
— Бери, їж, — каже до його.
Качка понімає, що їсти не треба, а руки самі тягнуться. Схопив чарку з горілкою, яку відьма налила, випив нахильці, аж захлинувся бідний. І ото диво! І карга вже не карга, У в світлицю, наче сонце вкотилося, стоїть перед ним молода, гарна дівчина.
— Спас ти мене, Петре. Було мені пороблено моєю тіткою. Сильно хотіла молодість мою забрати. Напоїла мене такою горілкою у святу неділю, що я молодість і красу втратила. А сама вона вмерла. Та й красива ж вона в труні лежала! А люди думали, що то я вмерла. Та ще більше стали тітку-відьму боятися та клясти. А я все до бога молилася, щоб поміг мені зняти страшне прокляття та послав мені парубка роботящого та проворного.
Тоді взяв Петро ту дівчину за руку та й повів до себе додому. А двір відьми хтось запалив, згорів він, тільки попелище осталося. Люди в селі ще й досі обминають те прокляте місце.
Петро ж з молодою жінкою розширили своє господарство і діток народили. Що то вже була за гарна пара. А в селі дотепер згадують і лякають дітей тою страшною відьмою.