Війна пса з вовком
Українська народна казка про тварин
Був їден господар, мав старого пса і йому вже був нездалий. Узяв його й вигнав. Йде той пес по лісі, може би що знайшов, аби з’їв, бо вже зголоднів. Надходить вовк та й каже до него: «А чо ти шукаєш?» — «Може би-м що з’їв». А вовк ся відзиває: «Та й я на такій дорозі, але вже-м надибав тебе, то вже й попідвечіркую». — «А чо ти криваєш?» — відзивається пес до вовка. — «Щось мене нога болить». — «Ану, покажи, я подивлюся. Ге, лазиш по тернині, і залізло тобі терня в ногу. Але знаєш ти що? Я швець, зробив би-м тобі чоботи, але не маю шкіри». — «А якої ж тобі шкіри треба?» — питається вовк. «З вола», — відзивається пес. І пішов вовк; на полі пасуться воли. Задушив їдного вола і притягнув аж до пса. «Но, тепер вже йди! — відзивається пес. — Прийдеш за десять день і вже будеш готові чоботи мав».
Приходить вовк за десять день, питається: «А є чоботи?» — «Ей, говори, та драто́в не маю». — «А чого ж тобі треба?» — «Йди-но, ти принеси барана, а з него жили то будуть дратви». Пішов вовк, приніс барана: «А коли ж я маю приходити по тії чоботи?» — «Прийдеш за п’ять день».
Приходить вовк за п’ять день, питається пса: «А що, вже є чоботи?» — «Ей, говори; і дратви маю, і шкіру-м покраяв, а щетини не маю». — «А чого ж тобі треба?» — питається вовк. «Свині», — відзивається пес. І пішов вовк, приніс свиню. «А коли ж я маю прийти?» — каже вовк. «Прийдеш за шість день, а вже зовсім чоботи будеш мав».
Пес ся вгодував, а вовк нічого не їв.
Приходить вовк, питається пса: «А що, є чоботи?» — «Ей, ти би таки хтів!.. Або ти так не годен ходити? Який ти дурний! Якби я був швець, то я би сам чоботи мав». І так сваряться обидва. Аж вовк уже й боїться пса. «Уже-м різну звір видів, — відзивається вовк, — а ще з ніким такого до чині́ння не мав, як з тобов. Знаєш ти що? — відзивається вовк. — Аби-с тут увечір був, бо тут буде війна, а тогди будем знати, хто дужчий».
І пішов вовк, запросив собі медведя і дика, і зайця. А пес побіг до села, запросив собі кота і когута, і качура. І йде з тим на війну. І йдуть разом. Пес біжить вперед, кіт за ним, когут голову догори задер, а качур йде ззаду та й все: «Так, так!» — «Йди-но, подивися, — відзивається вовк до зайця, — бо ти добре умієш тікати, чи йдуть вони, чи ні?» Побіг заєць, дивиться — йдуть. Вертається назад і каже: «Ей, браття, буде біда. Пес йде вперед, а якийсь йде за ним і тримає таке довге шабло́ догори; а третій йде, задер голову догори, а їден йде ззаду та й все каже: «Так, так!» — «Ей, — каже медвідь, — поховаймося, та ся так подивим, що то за їдні». Заєць каже: «Я не чекаю. Я вже тікаю». А медвідь каже: «Я лізу на дуба». А вовк каже: «Я лізу в дупло». А дик ся відзиває: «А я ся зарию в листя». І геть всі ся поховали.
Аж приходять тоті [вояки], так ся помучили і поставали. Каже пес: «Гей, то що такого, жи нема?» Але таки всі стоять, а котові не дає стояти, бо він вздрів, жи щось ся рушиє з листя. А то дик хтів ся подивити, що тото поприходило, та й хвостом махнув. А кіт як скочить, як лапне за хвіст, а дик як ся настрашив, як ся зірве, як піде! А кіт ще гірше настрашився дика та й з того опалу зачав тікати на дуба. А на тім дубі був медвідь. Медвідь дивиться, а кіт просто летить до него. Медвідь як витне собов до землі, бо хтів тікати, та й розбився. А вовк як зобачив, жи то лише він лишився, та й гадає собі: «А що зо мнов тепер вже буде?» Як висунеться з того дупла, як зачне тікати, лише тоті самі ся полишили. І зійшлися вовк з диком потому, каже дик: «Ото, брате, біда». Каже: «Й так-им ся був зарив, та й мене не був вдарив, тілько так мене потиснув». А заєць відзивається: «А я вам казав наперед, що тікати. Чому я добре зробив, що-м наперед утік».
Каже вовк: «Але то, браття, то сила в тої звірини. Як вилетів на дуба та й лише їдною ногою медвідя злапав, та й вже го звідти неживого скинув!»