Гарбузик
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного дня на невеликій обробленій ділянці появився маленький паросточок. Він був ніжний і тендітний, але кожного дня набирався сили і підіймався все вище до сонця. Одного дня на ньому появився пуп’янок, який набирався величини і кольору від сонячних променів, теплого вітру і життєдайного доту.

Що це? Що це? Всі комахи, жучки, пташки злетілися подивитись на диво, яке вибухнуло яскравим помаранчевим дзвоником. Квітка була велика, і запашна. Бджілки її запилили і через деякий час на тоненькій ніжці появився кругленький плід. «Ой, який великий світ, як в ньому багато цікавого, все живе і приносить користь і задоволення для своїх господарів — людей. Цікаво, яка доля чекає мене і що корисного зможу зробити?» — такі думки часто охоплювали гарбузика.

Але проходили дні, його боки зігрівало сонечко, поливав дощик і ніжно колисав вітер. Так пройшло літечко, і прийшла красуня осінь, яка підбиває результати праці і старань всіх, хто чекає плоду.

Одного дня вийшла господиня на огород і так зраділа, побачивши, як виріс гарбузик і став солідним, сонячним гарбузом.

— У нас буде свято, і ми зможемо пригостити наших гостей смачною гарбузовою кашею, — сказала вона.

«Який я щасливий, що мої старання не були марними, і я зможу принести користь і порадувати моїх господарів», — подумав щасливий гарбуз.