Гнат-птахолов
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Давно то було. Ще коли Дніпро був молодим та гнав свої води бурхливим потоком у незвідані на ті часи далі, а люди поклонялися Грому, Вітру та Ярилу.
Жив у наших степах мисливець. Він не був схожим на інших мисливців. За усе своє життя він не вбив жодного звіра, жодної птахи. Ні на що живе не підіймалася у нього рука.
Усі статки цього мисливця були дідові штани, батькова сорочка, знайдений десь на дорозі плащ та старе сильце з кінського волосу. А ще вмів він висвистувати голосами усіх птахів на очеретяній сопілці або на листочку конюшини. Сяде, бувало, в гайку та як заведе трелі. Бувало навіть соловейко йому заздрив. А звали того мисливця Гнатом.
Щодня мисливець ходив у гай, ставив сильце та, присівши неподалік, починав висвистувати. На ці чарівні звуки зліталися птахи. І коли якась птаха сідала на сильце, воно захлопувалось.
Вдома в нього було багато різних птахів. Він годував їх, піклувався немов за дітьми малими. Засинав та підіймався Гнат під прекрасний спів птахів і веселий та бадьорий йшов на своє полювання. Час від часу мисливець продавав одного-двох птахів, щоб було за що жити.
Одного разу у сильце до Гната спіймалась невиданої краси птаха. Її пір’я переливалося всіма кольорами веселки. Гнат так зрадів, що відразу поніс чудо-дивину додому, заперся у хатині та до сутінок милувався здобиччю. Прокинувшись вранці Гнат побачив, що птаха знесла таке ж кольорове яєчко як і сама. Він бігом зачесав коси, поснідав похапцем зеленкуватими жерделями і подався до міста яйце продавати.
А жив у тому місті жадібний та хитрий купець. Усіх міг одурити, а люди ще й раділи, не підозрюючи про обман.
— Ей, сирота Гнате! Що хочеш за кумедне яйце? — питає птахолова.
Гнат знав, що купець зла та недобра людина і тому назвав дуже велику ціну. Як же здивувався Гнат, коли купець не торгуючись дав йому ті гроші. Щодня птаха приносила нове яйце, а Гнат продавав його купцю.
Одного разу юнак вирішив прослідити за купцем. І що ж він побачив! Виявилось, що купець продавав кожне яйце князеві удесятеро дорожче ніж купляв.
Гнат вирішив більше не мати справ з купцем і став сам носити яйця на продаж до палацу князя. Коли про це довідався купець він вирішив поквитатися з мисливцем. Тому прийшовши до палацу він розпочав розмову так.
— Здоров’я тобі великий князю та великих звершень! Навіщо ти щодня платиш такі гроші за яйця? Забери у Гната птаха, що їх несе і матимеш яйця безплатно.
Забрав силою князь і птаха, і хатину поваляв бідному сироті. Сидить Гнат журиться. А проходив тим краєм мудрий старець, уздрів бідолаху та й присів перепочити. Поїв, попив і почав розпитувати, що за біда така сталася, що хлопчина аж лицем змарнів. А Гнат одно плаче та стогне. Розповів про своє горе. А старець не простий був, а чародій, що ходив о цій порі по світу та трави різні збирав, каміння магічне, воду цілющу та мертву.
— Іди до мене служити на три місяці доки я запасуся припасами на десять років. А я тобі допоможу ворогів своїх жадібних позбутися. На тому й домовилися.
Відслужив Гнат старцеві і вірою і правдою, а той навчив його як бути далі і деяким нехитрим заклинанням та рецептам.
Прийшов Гнат до князя, а той вже з купцем як з родичем люб’язно обходиться, а купець увесь у золоті та шовках неначе сам князь аж цвіте від щастя. Дістав птахолов квітку рідкісну-небачену з торбини та й каже
— Був я у точно такому ж місті як наше і бачив там людей що вже з цього світу пішли. Править там ваш батечко. Велів він передати цю чудову квітку, що допоможе перебратись у його князівство, і запрошує до себе в гості, щоб обдарувати золотом-сріблом, та цими квітами, що дають вічну молодість.
Князь зрадів такій новині і вже був готовий бігти за мисливцем, а купець запідозрив обман та й каже.
— І де ж вхід у це князівство?
— На дні річки нашої у найглибшому місці.
— То ходімо ти принесеш іще квітку, для мене, щоб міг я супроводити великого князя та допомагати йому в дорозі.
Купець переможно глянув у вічі Гнатові і засміявся. Гнат на хвилину зам’явся, а потім твердо дав відповідь.
— Добре, тільки відпочину і завтра на світанні підемо. Буду для вас обох квіти діставати.
Цілісіньку ніч Гнат ліпив та випалював з глини монетки, товк трави в порох та щось нашіптував. Ще до сходу сонця заклав торбу з «грішми» на тому березі в очерета і ще дві квітки, що на той світ пропускають, залишив і пішов прямісінько до князевого палацу.
— Здоров’я і багатства князю! Чи не бажаєте зі мною до входу у князівство вашого батечка пройтися ? Бо як сонце підніметься тоді пізно буде.
Князь не заставив просити вдруге, находу одягнувся і підтюпцем біг за Гнатом, а бідний купець постійно зачіпаючись полами шовкового халату за бур’яни тяжко дихав і чвалав слідом.
Прийшли. На річці стояв густий туман що й води не було видно. Це надавало особливого відчуття чогось таємничого та страшного.
— Ну давай вже, діставай! — нетерпляче та майже одночасно вигукнули князь з купцем.
Гнат з дитинства найдовше усіх дітлахів і навіть дорослих умів затамовувати подих під водою і тому з легкістю пірнув і переплив під водою усю річку, тихенько виринув на тому боці в куширах і став чекати.
А на тому боці князь незворушно вдивлявся у воду чекаючи чуда, купець переможно топав ногою і не міг повірити що так легко позбавився Гната-птахолова, а випадкові свідки, що прийшли на луг розкидати сіно вже трималися за голови і вдивлялися вниз за течією.
Гнат вирішив, що пора вертати назад і прихопив квіти, золото. Вийшов з води перед самим носом князя. Той від подиву аж язика прикусив. Коли купець побачив торбу золота, що як винагороду за старання отримав Гнат від старого князя, то першим ухопив квітку, заклав за комір каменюку, щоб швидше до скарбів дістатись і шубовснув у воду. А князь кричав навздогін
— Чекай! Я ж сам можу заблукати!
Ухопив квітку і стрибнув слідом за своїм жадібним товаришем.
Довго люди чекали поки повиходять князь з купцем і аж на третій день хтось знайшов їх нижче за течією. Прийшов новий князь. Людей не ображав, був мудрий та чесний. Тому про старого швидко забули. А Гнат одружився, навчив дітей своєму дивному мисливству і завжди засинав та просинався під спів дивних пташок, а тому був завжди веселий та радісний.