☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Горобець задоволює пса
Українська народна казка про тварин

У одного господаря був пес. Та й як тот пес ся постарів, а ґазда каже до него: «Уже-с ся постарів, службу на годен-єс робити, то іди собі геть. Бити тя не хочу, але відсилюю тя, іди си геть».

Побіг пес у село. Біжить він попід терня та й якось зловив горобця. Питається горобець: «Що хоч зо мнов робити?» — «Га, хочу тя з’їсти!» — «Е, дай мені [спокій], на мені нема м’яса, лиш пір’я багато». — «Що робити, — каже пес, — коли я голоден». — «Як ти є голоден, то пусти мене, а зараз меш їсти, кілько схочеш».

Пустив його пес, а горобець каже: «Ходи за мнов!» Летить горобець на обійстя до одного багача. Каже горобець: «Я залетю у хату, там жінка готовить обід, а ти іди за мнов». Улетів горобець у хату та й д образам, то на піч, фурк сюди, фурк туди — по цілій хаті літає. Ґаздиня лишила горщки та зачала горобця ловити, каже: «Коби-м тя імила, та прийдуть діти з школи, то будуть ся грати». Так она ся уганяла за тим горобцем, що пес з’їв усе м’ясо. Тогди горобець як уздрів, що пес висунувся з хати, що уже не голоден, фурк надвір та й полетів. Ґаздиня до горшків — ого! Обіду нема. «А бог би тя, — каже, — побив!» Та й у плач.

Але горобець питається пса: «Кунтетний-єс?» — «Кунтетний. Файно-м попоїв, коби-м ся ще напив». — «Добре. Ходи зо мнов». Завів його горобець знов до одного багача на обійстя та й каже йому: «Стань тут за оденок та й дивися, як я залетю до стайні, то ти іди та пий молока, кілько хочеш». Але жінка на полуднє ішла доїти корови, а горобець улетів у стайню та й притаївся. Як уже удоїла повну дійницю, а горобець зачав літати попід корови, попри ясла, а жінка дійницю поклала коло дверей та й зачала його ловити, каже: «Занесу го дітям, та будуть ся грати». А пес поволі всунувся до стайні та й напився молока і пішов. Тогди горобець горов, горов — та й у двері, та й надвір. Жінка до молока, а молока — дась біг...

Но зійшлися они знов, ніби пес із горобцем, та й питає горобець: «А що, кунтетний?» — «Кунтетний-єм, нема що казати; напив-єм ся, наїв-єм ся, коби-м ще ся насміяв». — «Добре, — каже горобець, — ще ся і насмієш». Привів його горобець у тік, стали за оденками; каже горобець: «Дивися, що буде, та й меш ся сміяти». Але у току молотить дєдя з сином пшеницю. Прилетів горобець та й усе коло сина ся крутить так, гі умисне ся із ним зачіпає.

Але син молотить, а далі не стерпів, та й як горобець навернувся ще раз, а він замахнувся його потягнути ціпом — горобець фуркнув у бік, а син дєдю ціпом фац по чолі, аж старому капелюх злетів на землю. А пес у сміх та й в ноги.

Зійшлися они разом, питається горобець: «Но, а уже кунтетний?» — «Кунтетний, — каже, — наїв-сми ся, напив-сми ся і насміяв-сми ся... Дай ти, боже, здоровля!»

Горобець задоволює пса. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 248/А. Зап. А. Онищук на початку XX ст. у с. Карлів Снятинського пов. (Гуцульщина) від І. Семотюка. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 398—399.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.