Грушечка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі на світі дівчина Грушечка і не було у неї ні батька ні матері, тільки старенька бабуся. Та вже ж то така стара, що рідко коли і з печі злазила, хіба що про себе надвір вийти. Жалко було дівчині бабусю, то і вставала вона ранесенько до схід сонця. Сонечко ще спить, вона вже в дворі порається. То кізоньку напасе, то город просапає, то собачку погодує.

І була в Грушечки подружка — Хіврюшечка. Було прийде Хіврюшка до Грушечки гратися та все задається своїми прикрасами. А в тієї тільки й багатства, що добра душа. А треба сказати, що ледача була Хівря, любила поспати, добре поїсти та гарно прибратися. Та було ще й насміхається з подружки:

— У тебе ж ні кола, ні двора та й сама ти сирота.

Мовчки зносила дівчина кпини, а образу топила у роботі: то шила, то пряла. Така вже рукодільниця була. Стане шити рушничок і нитки оживуть в її руках.

От стали дівчата на порі і треба їх віддавати заміж. У Грушечки вже все готове до сватання, а в Хіврюшки — ні. Та так сталося, що сподобався їм один і той же парубок. Щоб якось причарувати до себе парубка, вирішили дівчата пошити йому сорочку. У Грушечки хрестик до хрестика, вже й сорочка готова. Зацвіли на ній волошки і васильки, а мережка ніби річка;заголубіла. Шила дівчина не простими нитками, а чарівними, що їх ще колись мати у спадок зоставила. А Хіврюшці лінь шити, вона то проспить, то прогуляє, а собі й дума: «Та я ту сорочку за день пошию». Кинулась шити, а нитки її не слухають, то косо, то криво лягають на полотні. Голка пальці коле, спина болить. Розсердилась дівчина та й порвала сорочку. А сама вирішила вкрасти вишиванку у подруги. От, як настав вечір, запросила вона Грушечку до себе в гості та й підпоїла її чар-зіллям. Заснула дівчина міцним сном. Почав її вітер будити та не розбудить, почало її сонце припікати та не розбудить. А Хіврюшка тим часом уже парубкові й вишиванку дає.

Як розгорнув парубок сорочку, ожили на ній квіти та й запахли літом. І почали квіти на ній говорити:

— Не слухай, парубче, не ця дівка сорочку шила, не ця дівка квіти оживила.

Почув це хлопець та до дівчини:

— Показуй, де Груню діла, що з нею зробила?

Нікуди було діватися ледащиці, мусила вести його до подруги.

Як угледів Груню хлопець то так і обімлів від її краси. Запалало в його серці кохання. Взяв парубок Груню на руки і поніс до копанки та й почав примовляти:

Вода, вода, з цілющого джерела

Ти із землі б’єш, людям сили даєш.

Розбуди мою кохану Грушечку заспану.

Раптом як вдарить джерело аж до неба. Залив їх трьох водою. Тільки на Грушечку і парубка цілюща вода полилася і стали вони красиві-прекрасиві. А на Хіврюшку полилося болото і перетворилася вона на жабу. Сидить тепер на болоті та кумкає.

От і казочці кінець, а хто зрозумів її, той молодець.