Гусеня
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Не за синіми морями, не за високими горами, а в країні добра і справедливості проживала сім’я гусачків, велика, дружна, роботяща. І все до ладу тут було, вже й діти попідростали.

Стали готуватись до відльоту. І ось у цю надзвичайно хвилюючу пору народилося іще одне гусенятко. Ця радісна подія змішувалася з тривогою: адже навчитись летіти воно не зможе, а всім рідним потрібно було готуватись в далекі, чужі землі.

«Що робити? Як бути»? — роздумували батьки новонародженого. І мама-гуска вирішила, що всі хай летять із татом, а вона (що вже поробиш?) лишиться зимувати. Проте гусак вирішив по-іншому. Він візьме під свої крила малятко і буде добиратися плавнями (дасть бог і збережуться), а мама хай веде стадо, адже вони всі молоді гусочки, тому материнська допомога їм потрібна.

Дуже не хотілося розлучатися гусці зі своїм улюбленцем — маленьким синочком, але що поробиш.

Пройшов час. Золоту осінь змінила люта хурделиця. Тяжко, ой як тяжко доводилося татові-гусакові. Ховався і від людей-мисливців, не менш небезпечними були і хижаки-тварини. Але любов до дитини. його уважність і спостережливість, Божа ласка допомогли. Вже в кінці січня знесилений отець зустрівся з родиною. А з-під його крилець просунув голівку гусачок і привітався:

— Мої любі, здрастуйте. Я щасливий. А ви?