Гуси і лис
Українська народна казка Гуцульщини

Прийшов раз лис на толоку, де паслися гуси, і з насмішкою заговорив до них:

— Ось я прийшов до вас у гості. Ви не ждали мене? Зараз я вас гарненько всіх за порядком перескубу, бо мої жінці треба пір’я на подушки. А м’ясце собі заберу.

Лис, як відомо, віддавна вважає себе за найрозумнішого, найхитрішого на світі. Про гусей думав, що це дурна птиця, яка нічого не тямить і спокійно дає себе таким, як він, на поживу.

Як побачили гуси непроханого гостя, заґелґали, почали голосити, просити лиса, щоб дарував їм життя, але лис не хотів і слухати.

— Тут нема ніякої ради, ви мусите вмерти, — сказав він.

Як затих гусячий лемент, одна гуска взялася на відвагу і сказала:

— Якщо вже маємо ми, бідні гуси, втратити своє молоде життя, то зроби нам, паничу, єдину ласку. Дозволь помолитися, щоб ми не померли в своїх тяжких гріхах.

Лис не був дуже голоден, бо недавно поживився куркою, тому хотів ще потішитись цим видовищем і своєю владою над нещасними гусьми. Він сказав:

— Нехай буде по-вашому.

Гуси стали в ряд, і перша з них звела довгу молитву, все «ґе-ґе-ґе» та «ґе-ґе-ґе». Потім завела молитву друга, третя й інші. Кожна старалася якнайдовше ґелґати, сповідувати богови свої гріхи, бо дуже не хотілося їм уже покидати цей світ. А договір між ними був такий, що аж тоді, коли всі перемоляться, лис приступить до обіду.

Гусей було багато. І так довго вони ґелґали, що й вечір настав. Прийшов хлопець гнати гусей додому і побачив лиса, який безпечно сидів на толоці коло гусей. На щастя, мав хлопець при собі лук. Не довго думаючи, вистрілив у лиса. Той лиш ноги простяг. Всі гуси радісно заґелґали. Хлопець погнав гусей додому, несучи на плечах здобич.