Два маєтки за гонор
Українська народна казка Гуцульщини
Служив Іван у пана в дворі. Доглядав худобу. А серед тої худоби був бик, що ним пан дуже тішився. Пив той дідич з другим дідичем у ресторані та й зачав розказувати, що має такого слугу Івана, що дев’ять років служить і нічого йому не забрехав ніколи. А той другий дідич каже:
— Я його можу так змудрувати, що він тобі забреше. Заложімся по дідинцеви *. Я маю два дідинци і ти маєш два. Як я програю, то дам тобі оден дідинець, а як забреше тобі твій слуга, то ти програв і даєш мені дідинець.
І вписали собі умову, що до місяця програє або той, або той.
Цей небагато думав і за пару день прислав тому хлопцеви на ніч панну. Хлопець приймив панну, потрактував її файно і лягли спати: вона на однім ліжку, а він на другім. Було тепло, вони обоє розігрілися, а зачав Іван їй казати, щоби вона пристала з ним. Він просив, а вона не хотіла пристати. А тоді сказала:
— Втни мені з того бичка кавалок м’яса і дай мені його попоїсти, тоді я допущу тебе до себе.
І так вони поволеньки й договорилися. Він утяв бикови із стегна кавалок, і зварив, попоїли, і тоді пішло діло.
Рано встали вони, роздякувалися і розійшлися. І Іван зажурився. Побачив, що лихо зробив. «Що я тепер маю сказати панови?» Затикав Іван у землю палицю, поклав на палицю шапку і каже:
— Добрий день, пане!
— Добрий день, Іване!
А що далі казати? Дух йому запирає. І знов починає треніруватися.
І подумав собі: «Не буду брехати. Не збрехав дотепер і тепер не буду. Кажу панови правду». Приходить в пару день пан.
— Дзінь добри, Іване!
— Дзінь добри, пане.
— Що там нового, Іване?
— Біда, пане.
Панови тенькнуло, що вже є біда з тим биком.
— Яка біда? — питає.
— Така біда, пане. Прийшла омана та втуманила Івана. Дав золоті роги за білі ноги.
— Цілого бика віддав?
— Ні, лиш кавалок м’яса із стегна втяв.
— Нічого, Іване, добре. Усі бики поріж, лиш пану правду повіж.
Виграв я дідинець і даю його тобі. І свій оден даю тобі за гонор. Бери ту панну та й ґаздуй.
І дав йому пан за гонор два дідинці. Бо панови гонор велико значить.