Двадцять п’ять братів
Українська народна казка Бойківщини

Був такий, що мав двадцять п’ять синів. А наймолодший з них був планетником. Коли він уже виріс на великого, каже він:

— Тату, я би ся женив.

А тато каже:

— Запитайся братів. Як брати хотять женитися — вони старші, — то й ти будеш ся женити.

Питається він братів, а вони кажуть:

— Та й ми хочемо женитися. Ти, наймолодший, хочеш та й ми так само хочемо женитися.

Він каже до свого батька:

— Так, тату, ми будем женитися, але для нас має бути єдна свадьба для всіх разом.

А батько каже:

— Як же для всіх разом, як таке може бути? Хіба беріть гроші і йдіть у світ, шукайте, щоб під єдною стріхою, у єдній хаті було двадцять п’ять доньок. Тоді будете женитися.

— Найдіть для нас, тату.

Батько взяв у торбу гроші, ходить по державі й шукає. Найшов двадцять, найшов двадцять одну, двадцять дві, двадцять три. А двадцять штири і двадцять п’ять нема. Іде він додому, то було в неділю, і лишилося йому грошей на оден обід. Повернув він у корчму, пообідав і йде далі. Дивиться, хазяїн оре штирма волами. У неділю оре. Він дав йому щастя, поздоровшав його і питає:

— А чого ж ви орете? У неділю ж ніхто не робить.

— Хе, — каже, — я мушу робити, бо я нещасний чоловік. Як утрачу оден день навесні, я потому не дожену. Весна довго не буде.

— А чого ж ви такі нещасні?

— Гм, чоловіче, в мене двадцять п’ять дівок. Я мушу на них напрацювати.

А той каже6

— Гм, ми оба однакові. У мене двадцять п’ять синів. Може, будем сватами.

— Ну й добре!

Зрадувалися вони оба. Той лишив воли й плуга. Вже не оре.

— Ходіть у хату.

Погостювали, і каже господар:

— Приїжджайте в свати.

Вертає той, що має двадцять п’ять синів, до хати і каже:

— Найшов я двадцять п’ять дочок.

Наймолодший син каже:

— Так, тату, їдьте і сватайте їх. Всі брити їдьте, а я остануся дома. І беріть мого коня, може, моя жінка має їхати на моїм кони додому. І би ви ся ніде не ночували, бо буде зле. Будете ночувати — будете гірко плакати. Слухайте мене.

І вни поїхали, посватали. Його жінка сіла на коня, вони всі мали коней. І їдуть, їдуть. І найшли таку хорошу млаку та й кажуть:

— Може б ми підночували тут? Коні спочинуть, ми відпочинемо.

Коли вони стали спочивати, станув кругом них огонь двометровий високий. І почувся голос диявола:

— Слухайте! Ви запишіть мені свого брата, що дома остався, то я вас випущу. А якщо не запишете свого брата, я вас не випущу, всі тут погинете.

А їх було сорок дев’ять душ. Та й кажуть:

— За єдного брата не можем усі гинути.

І підписали. І отець підписався за сина. Та й тоді огонь щез, їдуть усі додому. Приїжджають, а наймолодший брат каже:

— Ви мене сатані записали, і я мушу сам іти до нього.

А коли вони його записали, жона його приїхала до нього, а сатана прийшов і вкрав її. І відніс на гору і посадив у колиску.

А наймолодший брат пішов до сатани. Іде він д’жінці, він знає, де вона є. Прийшов до неї, а вона йому каже:

— Я то все знаю. Іди, — каже, — але би-сь не їв. Він тобі буде давати їсти, а ти би нічого не їв три дни.

Прийшов він до сатани і говорить з ним.

— От я прийшов до тебе сам, хочу, би ти зо мною що зробив.

— А що ти хочеш? На тобі їсти.

— Не хочу.

— А що ти хочеш?

— Робити хочу.

— Отак, — каже, — маєш гектар лісу, гектар дубів, маєш викорчувати всі. І маєш фруктові дерева посадити на десять метрів одне від другого. І ті фруктові дерева мають зацвисти, вродити, і рано маєш принести мені на сніданок фрукти.

Він пішов і повідає то жінці, а жінка каже так:

— Ти йди. Я тобі поможу, я все зроблю. Тільки рано будеш кругом обходити і підправляти. Принесеш йому фрукти.

І так усе зробилося. Рано він приносить на сніданок фрукти. А на другу ніч каже йому сатана так:

— Той ночі маєш побудувати з качачих гнізд міст на кілометер.

Пішов він і повідає то жінці, а жінка каже так:

— Іди, я то все зроблю. Ранком будеш і підправляти, щоб там щось зле не було.

Вона свиснула,все позліталося.

— Що робити?

Вона каже:

— З цілої держави всі гнізда збирайте і поставте з них міст на кілометер.

І так зробилося.

На третю ніч той сатана каже:

— Ти маєш мені тої ночі стерегти мою кобилу, би хто не вкрав із стайні.

Повідає він то жінці та й каже:

— Та ж то легка робота. Дуже легка.

А вона каже:

— Ге, легка робота. То найтяжча робота. Ти собі постарай дванадцять шкір з буйволів і обстелися тими шкірами. І постарай собі палицю залізну, шпорна до чобіт і залізний кантар, бо як ти прийдеш ід’ній, утвориш двері, вона буде їржати і тебе гризти. Коли буде догризати до послідної шкіри, ти візьмеш ту палицю і будеш її бити по голові, би вона клякла. Коли клякне, натягнеш на ню кантар, вилізеш їй на хребет і будеш пороти її шпорнами під живіт.

Вона ‘му то розказала, він постарав дванадцять шкір з буйволів, обстелився ними і приходить уночі на сторожівство до тої стайні. Приходить, а кобила біжить ід’ньому і його гризе. Коли догризлася до послідної шкіри і він вчув, що буде вже його самого гризти, він узяв ту залізну палицю і по голові її, по очах! Б’є, кілько може! І вона клякла на коліна. Тоді він натяг на ню залізний кантар, вискочив на ню і почав пороти її шпорнами попід живіт. Так, що вона стогнала.

Зробив він то, скочив з кобили, пішов до жони і вповідає їй про то.

А вона каже:

— Тепер тікайме геть. Тікайме додому, що можеме.

Та й ішли вони, ішли, а вона каже:

— Милий мій, дивися, чи не женеться хто за нами.

Він подивився і каже:

— Женеться чорна хмара.

Вона каже так:

— Тут я зроблюся просом, а ти сторожем, би мене птахи не з’їдали.

Надлітає той сатана і каже:

— Видів ти, діду, двох молодих людей, щоби туди йшли?

— Видів я їх, як заорював на то просо першу скибу.

Та й вернувся сатана геть. А його жінка каже:

— Ти дурень старий. Вони тебе здурили. Просо — то вона. А дідо — то він. Іди другий раз.

А вони тікають далі, і все мовить вона:

— Дивися, чи не женеться хто за нами.

— Женеться чорна хмара.

— Тепер я зроблюся млином старим, а ти мельником.

І зробилася вона старим млином. А мельник такий старий. Камінь ледве крутиться, а він там щось поправляє коло того каменя. Надлітає сатана.

— Не видів ти, діду, двох людей, би туди йшли?

— Видів, видів. Як першу підлогу зав’язував на цей млин.

Сатана думає, що це було давно, і вертається. А жінка його каже:

— Вони тебе здурили. Млин — то вона, а дідо — то він. Я йду за ними сама.

І летить вона сама. А вони тікають далі, і мовить вона до нього:

— Дивися, чи не женеться хто за нами.

— Женеться, — каже, — червоний вогонь.

А вона каже так:

— Я тепер роблюся озером, а ти качуром. І коли вона прийде і буде тебе заманювати, би їмила, де дайся їмити. Вона буде казати: «Тась-тась-тась». А ти прийдеш ід’ній близько і далі попід воду, і будеш заманювати її в озеро. Коли заманиш, я зроблю бурю, і вона ся втопить.

І вона прийшла, і все качура заманює, би його їмила, а він не давався і заманив її в озеро. Вона пішла у воду, а жінка зробила бурю, і вона ся втопила. А вони пішли обоє додому, і всі двадцять п’ять синів багатство велике розвели. Вони тепер у Швейцарії жиють, де золото зберігається.