Дві мишці
Українська народна казка про тварин

Бо то було дві мишці. Одна робітня всюди лізає, все збирає — то зерно, то оріхи, — та в яму на зиму ховає. І уже щось багато придбала. А другая лінивая з дня на день живе, от аби но ниньки голоду не мати, а на завтра і не думає.

Так ось прийшло зимовати. Робітня все із свого запасу бере та живиться. А лінива скулилася, замліла, ледве ноги волочить.

Аж раз зайшов собі і кіт туди. Уздріла го лінива (а звісно, що лежухи смерті гірш всього бояться), — то й вона, хоч і нездужала, а таки, мов опарена, смикнула котові уже от з-перед носа та в діру, — бо у страха великі очі.

Аж зупинила її тут робітня і питає: «А що, небого? Ти знать добро собі подужала, що й герцюєш веселенька?» — «Та ж не як! Герцюю! Я он, сусідочко, ходила сповідатися і бач яка я тепер легенька, як на світ народилася. Побіжи і ти, он де сидить піп біля ями».

Дурна та послухала лінивої на лихо своє. Лиш вибігла, а кіт хап! — і відразу розгрішив покутою.

А лінива і байдуже; пішла собі до ями як до своєї та цілісеньку зиму живилася чужим хоснем.