Диво дивне
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давним-давно жив у нашому краї кремезний, статурний, поважний чоловік. Звали його Іпатієм. Роботящий сам, і синів своїх привчав, щоб без діла не сиділи. Частенько їм тлумачив, що наполеглива праця все переможе. І це так. За вік нажив своїм трудом сяке-таке добро .Жили безбідно. Мали ниву, хоч і далеко від оселі, та родила добре. Калачі щодня їли. От раз цей чоловік почув у собі хворобу й наказав своїм синам зійтися на раду, як по-доброму поділити нажите між синами.

Радились, радились та й урадились тягнути жеребок. Як урадили так і зробили. Старший син витягнув хазяйський двір: воли, корови, вівці. Середньому випав наділ землі, що родив добрі пшениці. А найменшому Гнату припала ділянка урочища Пеньки — на окраїні села, де не ґрунт, а глина. Хоч як не старайся, а посіви ріденькі, низенькі, врожай бідненький.

Зажурився Гнат. Став думати і гадати, як йому бути. Однієї осінньої

днини пішов він на свою ниву. Дорога вона йому була, бо це ж батьківська спадщина. А перед цим пішов дощик, підгрязило, стали на вулицях калюжі, звісно, як бува скрізь по селах. Ходив-ходив Гнат по своєму наділу, придивлявся, міркував на всяк лад. Присів край поля під дубочком, дивиться на червонувату, глевку глину, що пристала до ніг. Аж ось ніби здалеку до нього долинув теплий, лагідний голосок:

— Не сумуй, чоловіче, роботящий та сумирний, що не змогла налити хлібний колос життєдайною силою. Та є у мені інший скарб, що годуватиме віками твій рід. Ти лиш піди за Велике озеро, що в долині Зеленого листу, живе там великий майстер, якого звуть Гончарем, попроси його хай візьме тебе в науку. І перед тобою відкриється диво-чудо прекрасне. Своїм багатством форм і барв, нестримною фантазією полонить тебе воно.

Не хотілося сердезі кидати рідний дім та йти в далекі краї. Але що подієш. Узяв торбу буханців та сухарів, попрощався з домашніми, та й пішов. Ішов-ішов, довго ішов та й зайшов у ліс. Іде тим лісом та й іде.

Аж ось побачив великий двір неподалік Великого озера. І входить у двір, в чепурненьку, охайну хатинку. Постукав, переступивши поріг, мовив:

— Здорові були, люди добрі!

— Здоров будь і ти, чоловіче, — відповів господар, — кажи, чого ти сюди зайшов, що шукаєш?

— Щастя шукаю, — відповів Гнат.

— А що ж це за щастя, що я можу тобі зарадити? — здивувався хазяїн будинку.

— Та чув я, що ви володієте неповторним дивом-чудом, як із шматка глини творите дивовижні речі. То ж уклінно прошу Вас взяти мене в науку до себе.

— Ну й добру ти ж мені загадку загадав, — відповів гончар, — моєму ремеслу стільки літ, скільки й людству. Не просте воно. А щоб володіти ним, слід мати добре серце, трепетні та ласкаві руки, добрі помисли. Та бачу, в тебе все це є. Вчитися доведеться довго й настирливо. А тепер бачу притомився ти, чоловіче. Давай довечеряємо, відпочинемо, а вранці візьмемось за науку.

Наступного дня рано-ранесенько Гнат приготував троє цеберець глини, одне цеберце води, та й взялись до діла. Попервах Гнат з острахом працював

з глиною. Дивлячись на вправні руки гончара, він думав, що цього ніколи не досягне. Але ж недаром кажуть люди, що хто не хоче, той не вміє. З часом і Гнат сів до гончарного круга. Незчувся як із-під його рук почали виходити красиві глеки, тарелі, маленькі свисточки. Згодом навчився прикрашати, випалювати свої вироби.

Минало третє літо науки. Одного дня гончар сказав Гнатові:

— Бачу, підкорив ти, чоловіче, нелегку науку гончарного ремесла. Не зганьбиш мого доброго ім’я. Можеш рушати з богом в добрий час, в добрий путь.

Низько вклонився Гнат своєму доброму майстру за науку та й пішов у рідний край. З радістю дома зустріли його рідні. Він щедро обдарував подарунками від старого гончара. Наступного дня взялися за діло. Працювали дружно, всією родиною.

З тих пір багато витекло води в річці. Великого багатства не зажили гончарі. Але достаток, тепло, затишок і шана людська ніколи не покидали їх.

Та й глина на Пеньках не убувалася. А вироби з неї все більше й більше захоплюють людей . Глина подобається, притягує до себе і надихає людей тим, що вона справжня, не підмінна, невичерпна. Як справжнім і невичерпним є наш світ і наше буття.