Добре серце
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно-давно колись під великими валунами жила стара Ящірка. Вдень

вона любила поніжитись під спекотним сонечком, пополювати, а ввечері ховалась у свою хованку — під старий камінь, захований в заростях чагарнику. Так проходило її життя.

Та раптом, одного літнього дня, вона почула незвичайний гуркіт. Злякавшись, швидко шугнула у схованку і тут трапилось лихо. Камінь покотився з гори, а нірку залило брудною, холодною водою. Бідолашна .Ящірочка метнулась вліво, вправо, а виходу з нірки немає. З переляку і страху вона забилась в куток своєї хатки і тужно заплакала.

В цей час старий, та добрий душею кріт рив поблизу свою нірку.

— Хто це плаче? — почулось з темноти.

— Ой, а ти хто? Допоможи мені, благаю, якщо ти маєш добре серце.

— Так, я тобі допоможу, — відповів лагідно кріт.

Він не бачив, хто просив допомогу, бо був сліпий. І ящірочка відчула на собі ніжний дотик чиєїсь лапки, яка потягла її за хвостик вгору, там де не було води, там де було довгождане, миле світло. І ось нарешті вона на поверхні землі. Оглянулась, а нікого вже і немає. «Хто це? Хто мене врятував? — думала стара ящірка. Кому я буду дякувати?» Та не почувши відповіді, вона крикнула з надією, а може почує рятівник.

— Дякую, миле створіннячко, у тебе велике добре серце!