Доля людська
Українська народна казка Поділля
Жили два брати, багатий і бідний. От у жнива пішли вони жати у поле, вижали, склали у півкопи, а ввечері пішли додому. На другий день приходить бідний брат на своє поле, дивиться, нема половини півкоп, щось перенесло їх на братове поле. От вночі пішов він стерегти.
Коли бачить прийшло чорне, патлате і почало снопи носити. Брат зловив йог і став лупити та кричати:
— Перенеси назад!
Стало воно, перенесло. Він ще б’є:
— Нащо так зробило?
— Бо я братова доля, за нього дбаю.
— А де ж моя доля?
— А твоя доля під містком сидить, іди до неї.
Приходить він та й стукає:
— Доле, доле, відчини!
Доля і відчинила .
— Скільки я бідую, а ти тут сидиш під містком. Он братова доля йому снопи носить.
— Та ти ж мене тільки знайшов.
Вона тоді йому й каже:
— На тобі цього брусочка. Скажеш: «Розтворись!» і все тобі, і їсти, і пити, і в чому ходити буде. Тільки йди прямо додому, ніде не заходь.
Іде чоловік додому, але не втримався та зайшов до жида Гершка, щоб той налив йому кварту горілки.
— Давай горілки!
— Не дам, в тебе грошей немає.
— А це ти бачив?
І витяг чоловік брусочка. Та до нього:
— Брусочку, брусочку, розтворись!
Появилися різні напитки і наїдки. Гершко підпоїв Івана і підмінив йому брусочка. Іван прийшов додому, поклав брусочка на стіл і каже:
— Брусочку, розтворись!
А він не розтворяється. Жінка сміється з нього.
Йде Іван знову до своєї долі.
— Що ти мені дала, брусочок не розтворяється?
— Я ж тобі казала нікуди не заходити, а ти зайшов. Ну, раз так, на тобі цю овечку. Прийдеш додому і скажи: «Овечко, стрепенись!» І буде тобі золота повно.
Знов Іван зайшов до Гершка, а жид йому і овечку підмінив. Прийшов Іван додому, поставив овечку і каже:
— Овечко, стрепенись!
Стоїть овечка, тільки мекає. Третій раз іде Іван до долі.
— Доле, доле, відчини!
Доля відчинила. Іван і каже, що й овечка нічого не дає. Тоді доля дає йому торбинку і каже:
— Зайди до Гершка і скажи нехай віддасть твого брусочка і овечку, як він не схоче, то ти скажи: «З торбинки!»
Іван так і зробив. Не схотів Гершко віддавати брусочка і овечки. Іван крикнув:
— З торбинки!
Коли вискочили три хлопаки з нагайками і як почали жида лупцювати.
— Ой, — кричить, — бери, Іване, свого брусочка і овечку, тільки забери цих хлопаків, бо вони мені віку вкоротять.
Забрав Іван все і пішов додому. А вдома поклав на столі брусочка і каже:
— Брусочку, брусочку, розтворись!
Наїдки, напитки, чого душа бажає.
— Овечко, овечко, стрепенись!
Золота стали повні купи.
Діти зраділи, жінка весела. Стали добре жити і донині живуть.