Доля тих, що народжуються
Українська народна казка Гуцульщини

Був у селі хлопець, син багатих людей, і полюбив він циганську дівчину. А родичі не дозволяли йому її взяти. Тоді він кинув своє село і пішов у світ. Іде лісом і надибає хатину стареньку. А надворі вже ніч. Дивиться він у вікно, а в хаті старенький дід. І при чотирьох стінах розставлені четверо ліжок: золоте, срібне, дерев’яне і солом’яне. А дід скаче з одного ліжка на друге, з другого на третє, з третього на четверте. І так без кінця, без упину. Посидить трошки на ліжку і скаче на друге.

Зайшов хлопець до хати і проситься в того діда, чи би не переночував у нього. Дід йому відповідає:

— Я тебе прийму, тільки будеш цілу ніч сидіти на кріслі, бо на ці ліжка тобі не можна лягати.

Питається хлопець у діда:

— Чого ви, дідусю, так пересідаєте з ліжка на ліжко і не перестаєте ні на хвилину?

А дід розказує:

— Я — доля тих, що народжуються. Як сяду на золоте ліжко, вродиться в ту хвилину багата людина і буде жити в достатку. Як сяду на срібне, буде жити не дуже багато. А як скакну на дерев’яне, і в ту хвилину народиться дитина, то буде вона жити бідно. А як я в ту хвилину скакну на солом’яне ліжко, то таки дуже буде бідувати.

— Тоді скажіть мені, діду, — каже хлопець, — на якім ліжку моя доля вродилася.

А дід відказує:

— Твоя доля вродилася на золотому ліжку.

Тоді хлопець вернувся до свого села і жениться з тою бідною дівчиною-циганкою. А її батько робив ковалем і привчив і його до ковальства. Одного разу пішли вони з жінкою до лісу рубати йому довбню до ковальства. Зрубали дерево, а там було дупло, повне золота. Вони то золото насипали в віз, повезли додому і дуже розжилися. І його родичі з ними помирилися.