Дівчина і вуж
Українська народна казка Чернігівщини

Жив чоловік і жінка, і була у них дочка. Одного разу пішла вона у ліс по гриби, а там і впіймав її вуж. Та то був не вуж, а молодий зачарований хлопець.

І забрав він її до себе. Так жила вона з ним багато років, додому не поверталась. Ну, вже народилося у них двоє дітей, уже й дітки подорослішали. Проситься вона у вужа, щоб пустив її в гості до батьків. І пустив він її.

Прийшла вона до батьків, а ті постаріли дуже. Радісною була зустріч. Батько і мати почали випитувати у них, де вони живуть, хто у них батько. Але вони не признавалися, мати берегла таємницю.

Одного разу мати пішла кудись і хлопець побіг за нею, а дівчинка залишилася. От дід і баба й почали її розпитувати. Вона й сказала, що їхній батько вуж, а живуть вони у лісі, у дуплі.

Ліс був недалеко, дід-за сокиру і пішов та порубав вужа на частини. А то ж був не вуж, а хлопець, скоро із нього спало б чаклунство і він став би хлопцем.

Прийшла дочка із своїм сином, а батько й каже:

— Уже нема в тебе вужа, ти вільна. Я його зарубав.

Вона стала ридать і сказала батькам, що вони їх не побачать. А тоді мовила:

— Ти, — каже, сину, — лети соловейком, ти, дочко, лети зозулею, щоб ти летіла і гнізда не мала, а я полечу горлицею.

І знялось три пташки й полетіло. А дід і баба тихо руками сплеснули і гірко заплакали.