Дівчинка і голова
Українська народна казка Чернігівщини

Жила у світі жінка. В неї було дві дочки. Одну звали Килинка, другу — Христинка. Килинка була дуже гарна дівчинка, лагідна, роботяща. За що не візьметься, все зробить. Вона не боялася ніякої роботи. Слухалась матір, віталася з старенькими людьми і завжди допомагала їм. Христинка ж була дуже груба, жадібна і лінива. Стареньким людям і мамі завжди грубила і не слухалась, лінувалась. Раз мати і каже їм:

— Ви б пішли до лісу і назбирали хмизу, бо нічим протопити піч.

Килинка зразу погодилась, а Христинка ніяк не хотіла іти по хмиз. Таки Килинка умовила сестру і вона взяла мотузку і пішла разом з сестрою. Прийшли в ліс і стали збирати хмиз. Килинка назбирала в’язочку, зв’язала, а Христинка просиділа під деревом і дуже змерзла. Килинка навпаки розчервонілась бо їй було жарко. Вона трудилась. Дивляться сестри, а в лісі стоїть хатинка. От

Христинка й каже:

— Давай, Килинко, зайдемо до хати погріємось.

Зайшли вони у хатинку, а там на підлозі лежить голова. Така велика та страшна, вуха великі, очі красні, волосся на голові в грязі. Килинка привіталася чемно з головою, а Христинка відвернулася і не дивиться на неї.

Голова і каже:

— Підніміть мене і посадіть на стілець, бо я дуже хочу їсти.

Килинка підійшла до голови, підняла її, обмила, розчесала, посадила на стілець. Вона дуже боялась, але пересилила страх. Христина накричала на неї:

— Що ти з нею возишся, я пішла додому!

Грюкнула дверима і пішла. Килинка взяла свою в’язочку хмизу, внесла до хати, розтопила піч, зварила їсти і голову нагодувала, і положила у ліжко спати. Христина стала йти додому без хмизу, бо вона лінувалась збирати. На шляху в неї з’явились гадюки, та такі здорові та страшні, ноги їй обкручують і шию, от-от задушать. Кричить Христинка в лісі, а Килинка в хаті коло голови і не чує.

Килинка й говорить:

— Піду додому, бо мати жде, щоб ми принесли хмизу.

Голова й каже:

— Дівчинко, за твою доброту до мене я віддячу.

Голова дала їй торбинку, а в ній повно золота. Вона поцілувала голову і пішла. Дивиться на дорозі лежить Христинка, змії її от-от задушать. Стала Килинка відганяти їх, а вони чіпляються. Злякалась Килинка, плаче. Де взялась голова і каже:

— Килинко я тобі допоможу.

Христинці це зробила голова за те, що вона лінива і не хотіла допомогти голові. Це стало для неї уроком на все життя, Голова підсадила Килинці в’язочку, поцілувала дівчина голову і вони пішли. Голова собі покотилася в хатинку. Килинка сіла відпочити, та показала Христинці торбинку з золотом. Христинка побачивши сказала, що надалі буде такою як Килинка: роботящою і лагідною. І

пішли вони разом додому.