Дідів гостинець
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давним-давно, коли ще їздили в Крим по сіль волами, жила в нашому селі сім’я чумаків. З діда-прадіда чумакували. Дід передавав свою науку батькові, батько —синові. Та забрали батька на війну: турка воювати. Не повернувся з походу. Довелося старому знову рушати в дорогу. Внук ще малим був. Минув рік, другий. Геть зовсім заслаб старий, треба внука в чумаки споряджати. Спорядили. Почали прощатися. Бабуся попросила хустку привезти їй, мати — краму, сестричка — нові стрічки та сережки. Тільки дідусь нічого не замовляв.

— Що ж вам, дідусю, привезти, якого гостинця? — запитав онук.

— Привези мені отих шматочків хліба, що залишатимуться в тебе після обіду чи вечері. Не кидай їх, не згодовуй волами, а засушуй на сонці та складай ось у цю торбину.

— Та що ви, дідусю, навіщо вам оті шматочки? Хвалити Бога, хліб цей рік уродив, є що їсти.

— Ні, внучку, хочу отих шматочків, що пропахли степовим вітром та південним сонцем. З’їм шматочок — і ніби в тих краях побуваю...

— Добре, дідусю, — відповів онук.

Поклонився старому, рідним та й поїхав. Щасливою була перша подорож онука. Засмаглий, змужнілий, мовби вищий на зріст, завертав він воли до двору.

Дід ворота відчиняв, кланявся юному чумакові, знявши шапку, чоломкалися. Чумаки хвалили молодого товариша.

Коли розпрягли волів і зайшли до хати, розв’язав молодий чумак свій мішок та й став діставати подарунки. І хустку, і крам, і стрічки, і сережки — все було всім до вподоби.

— А от вам, дідусю, не привіз я вашого гостинця: зібрав шматочки, та на зворотному шляху не стало в мене хліба. Довелося брати потроху ваш гостинець, так і розійшлися всі шматочки, останній ще вчора з’їв. Я вже наступного разу вам привезу.

Усміхнувся задоволене старий у сиві вуса:

— Не потрібні мені ті шматочки. Про тебе дбав. Для тебе їх готував, тобі вони й дісталися. Так що і я не обділений. Бережи й надалі так святий хліб, бо він усьому голова.