Дід, баба та ведмідь
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід та баба у невеликій хатинці на околиці лісу.

От увечері дід пішов на полювання. Дивиться, ведмідь спить під деревом. Відрубав старий ведмедеві передню лапу.

Заскиглив бідолашний ведмідь і подався лісом. А дід приніс лапу додому та й каже бабі:

— Оце шерсть попрядеш та й вив’яжеш мені рукавиці, шкурку висушиш, а м’ясо звариш.

Блукав ведмідь лісом цілу ніч, а на ранок забрів у кузню та й каже ковалеві:

— Зроби мені лапу.

Зробив коваль із липи лапу, а з берези — дрюк.

На другу ніч знову пішов дід у ліс на полювання. А ведмідь іде до їхньої хати та й промовляє:

Скирли, скирли, на липовій нозі,

З березовим крюком.

Всі сплять по городах,

По деревнях,

Тільки баба не спить,

На моїй шкурі сидить,

Мою вовну пряде,

Моє м’ясо їсть.

Увійшов у хату, задушив бабу, з’їв її. Вийшов із хижки, а двері залишив відчиненими.

Прийшов дід з полювання, побачив, що двері навстіж, та й каже:

— Чи ти, бабо, не здуріла, що й дверей не позачиняла?

Увійшов у хату, а баби немає. Заплакав гірко дід, та нічого не вдієш.

На третю ніч лягає дід спати, а сокиру кладе під голову. Ждав-ждав ведмедя, а той не прийшов.

Наступної ночі поклав дід сокиру під лавку, чекав, чекав лісового звіра та й заснув. Ось ведмідь іде до дідової хати й промовляє:

Скирли, скирли, на липовій нозі,

З березовим крюком.

Всі сплять по городах, по деревнях,

І дід спить.

Увійшов у хату. Прокинувся дід. Поки шукав під лавкою сокиру, ведмідь діда задавив. А сам виліз на дах, завалив хату та й пішов собі в ліс.